Була весна 2014 року, перемога Революції Гідности. Майдан Незалежности у Києві заповнили люди. Їх тисячі. І ось натовп завмирає, вслухаючись в слова пісні, яка лунає зі сцени на Майдані у виконанні Генадія Ляшка. А над сценою біжить неоновою стрічкою напис: „Три вінки, три віки”, слова Наталки Буняк, аранжуання Генадія Ляшка”.
Наталія Буняк
Слова пісні вкарбувалися у кожне серце, в кожну душу. Не обминуло це й мене, коли я вперше почула цю пісню. І стало цікаво: хто ж вона, майже невідома в Україні поетеса? Минуло понад шість років й доля звела мене з цією надзвичайною людиною.
Вона народилася 7 вересня 1930 року в містечку Остер Чернігівської области. У 10 років з батьками покинула Україну. Жили в Німеччині, Австрії, переїхали до США з вічною тугою за рідним краєм.
Коли я вперше її побачила, то мене вразили її очі, які випромінювали материнську доброту та лагідність. Я прочитала багато її віршів і зрозуміла, чому вона не присвятила себе цілком поезії. Вона могла стати відомою в світі поеткою, адже її вірші – це її душа, відкрита, добра, щира, любляча! Але її любов до чоловіка, до дітей, внуків та правнуків виявилася набагато сильнішою, ніж поетична слава.
Це мене сильно вразило. Вперше у своєму житті я зустріла людину, для якої взірцем є дотримання усіх заповідей Божих. Любляча дружина, мати, бабуся та прабауся, вірна Берегиня своєї родини. І вірна дочка України!
7 вересня Наталії Буняк виповнюється 90 років. У цей день я хочу побажати їй міцного здоров’я, збереження сили, вміння любити, незважаючи ні на що. І нових поетичних звершень.
Наталія Кормило,
Рендолф, Ню-Джерзі
Україно моя!
Україно моя!
Хоч далека, тримаю тебе в серці близько,
Ти мов сонце на небі, якого не можу дістать,
І хоч світить мені і проміннями блиска,
Та ту віддаль доріг не у силі мені подолать.
Україно моя!
Доля кинула геть поза межі бажання,
Не судилось мені повернутись до тебе, мій рай,
Але часто буваю у снах й привітаннях,
У долонях несу і кладу на поріг коровай.
Україно моя!
Нехай стяг твій Вітчизно, у небі витає,
Володимира сила, тримає знаменний тризуб,
Колосяться поля і твій люд дозріває,
Ми сильні! Рука в руку! Ми разом !
Не буде більш згуб!
Три вінки, три віки
Зацвіли, заплелись над Вкраїною,
Розпустили стяжки,
Між свої пелюстки
Пов’язались, мов доля, калиною.
А що перший вінок
Із тернових гілок,
Коле тіло уже три століття,
Та підніметься птах,
І на батьківський дах
Принесе Богом свячене віття!
А що другий вінок
З синьо-жовтих квіток,
Він до волі і єдності кличе!
Вже пора! Вже пора!
До любові й добра! –
Біла чайка над степом кигиче.
А що третій вінок –
Це лавровий листок,
Воскресає наш дух над руїною!
Понесуть молоді
У боях і в труді –
Гучно слава полине Вкраїною!