Наприкінці березня 1945 року Головний Провід ОУН виділив Закерзоння в окремий організаційний край, провідником якого було призначено Ярослава Старуха („Стяга”). УПА розгортала свою діяльність головно у Закерзонському краї в той момент, коли польська прокомуністична влада почала розправу із своїми політичними супротивниками. Зокрема, розпочалися переслідування діячів Армії Крайової. Така ситуація надавала можливості для створення союзу антикомуністичних польських і українських сил. У червні 1945 року польське підпільне керівництво звернулось до ОУН на Закерзонні з листом, у якому зазначалося: „Ми не будемо сьогодні розбиратися в тому, хто став винуватцем того, що ми опинилися у ворожих таборах. Сьогодні про це треба забути. Ми закликаємо вас об’єднати і згуртувати ваші сили з нашими для спільної боротьби”.
Ярослав Старух
Одначе, на перевеликий жаль, тоді не вдалося досягти повноцінної домовлености між двома антикомуністичними підпіллями, лише на реґіональному рівні частково воно відбувалося.
Я. Старух народився 27 листопада 1910 році в селі Золота Слобода, Бережанського повіту на Тернопільщині. Його батько Тимотей Старух (1860-1923), з села Бережниця Вижня, був послом на Трудовий Конґрес у Києві в 1919 році. В 1912 році родина Старухів придбала дім в Бережанах, де Я. Старух навчався в славній Бережанській гімназії, був відомим громадським діячем, допомагав створити „Пласт”, працював в „Просвіті” та згодом став активним діячем Української Військової Організації (УВО).
В 1928-1933 роках Я. Старих вивчав право у Львівському університеті, де стаєв діяльним членом ОУН і майже чотири роки очолював пропаґандивний провід ОУН на Бережанщині. У кінці червня 1934 року польська поліція ув’язнила його до відомого концентраційного табору у Березі Картузькій, а 21 грудня того року його перевезли у в’язницю Бриґідки у Львові, з якої він після амнестії.
Польська поліція арештувала Я. Старуха і 22-26 травня 1939 року за вироком Рівненського суду він був засуджений на 13 років позбавлення волі. Ув’язнення відбував в тюрмах Кракова. З падінням Польщі 1 вересня 1939 року вийшов на волю і залишився у Кракові, став секретарем Українського Центрального Комітету. співзасновником Революційного Проводу ОУН, делеґатом II Надзвичайного Збору ОУН у Кракові. Після проголошення Акту Відновлення Української Державности у Львові Я. Старух працював державним секретарем Міністерства інформації Українського Державного Правління, очолював провідні посади в референтурі проводу ОУН-р і відповідав за радіостанцію ім. Євгена Коновальця. У 1942-1943 роках був пов’язаний з творенням УПА і одночасно займався творчою працею, став автором численних статтей, нарисів переважно на визвольну тематику.
У 1943-1945 роках був членом референтури пропаґанди Проводу ОУН та керівником підпільної радіостанції „Самостійна Україна”, редактором гумористичного журналу „Український перець”.
У квітні 1945 року Я. Старух був призначений Головою Проводу ОУН на теренах Закерзоння і там керував боротьбою ОУН і відділів УПА аж до своєї смерти. У той час він вживав псевдо „Стяг”. Це були найважчі роки для підпілля. Близько 500 вояків і старшин УПА та членів ОУН було ростріляно за псевдосудовими вироками, багато засуджено на довголітні ув’язнення.
17 вересня 1947 року коло села Монастир, що на Любачівщині, в бою із переважаючими силами польського війська, Я. Старух з побратимами загинув геройською смертю.