У процесі зміцнення свого режиму, його обґрунтування на основі тільки їй вигідній „історичній правді”, нинішня російська влада розпочала зачистку цілої низки міжнародних політичних, культурних, релігійних організацій. Під ніж ревнителів „Кримської весни”, „Новоросії” та „єдиного народу” потрапив і Світовий Конґрес Українців (СКУ) – ґльобальна спільнота українців, яка існує ось вже понад 50 років та яка об’єднує 20 млн. українців у понад 130 країнах світу.
Згідно традицій, які дійшли до нас ще з часів радянщини, міжнародні організації, які критично ставились до правлячого режиму, оголошувались небажаними, забороненими, а громадяни, які мали до таких організацій якесь відношення, могли бути засуджені за сфабрикованими звинуваченнями. Прикладами таких організацій були Міжнародна Амнестія, Міжнародне товариство з прав людини чи Народно-трудовий союз російських солідаристів. Втім, деякі з тих організацій вже визнали небажаними і в путінській Росії, як, наприклад, Свідків Єгови.
СКУ є власне координаційною надбудовою над національними організаціями наших співвітчизників у світі, а його історія розпочалась ще 1967 року, коли було проголошено Світовий Конґрес Вільних Українців. Згодом, після розпаду радянської колоніяльної імперії та проголошення незалежної української держави, а точніше, в 1993 році, СКУ отримав нинішню назву, і тепер репрезентує усіх українців діяспори.
Українська діяспора в Росії налічує 7 млн. осіб і вважається найчисельнішою в світі. Українство в незалежній Росії має вже багату історію, яка бере початок від нашого славетного астронавта Павла Поповича, котрий очолив найперше об’єднання українців. Після хвилі демократизації, розпаду колоніяльної радянської імперії та проголошення незалежної української держави в Росії постала чимала кількість організацій наших співвітчизників, зі своїми клюбами, газетами, школами. Лише в Москві таких організацій було понад 10.
За роки путінщини деякі організації були примусово ліквідовані, інші припинили свою діяльність. Зараз в Москві лишається декілька більш-менш активно діючих українських громад, з яких найбільшою є „Українці Москви” під проводом відомого та активного українця Валерія Семененка, який, не зважаючи на свій доволі вже поважний вік, є найбільш зацікавленим у відновленні доброго імені СКУ на російських теренах.
Ми, російські українці, є не лише цілком лояльними громадянами цієї держави. Багато з нас зробило свій значний внесок в розбудову російської науки, освіти, культури. Тому й розраховуємо на відповідну пошану з боку держави до наших традицій, мови, культури, історії, на допомогу держави в збереженні культури, мови, традицій; тобто так, як це відбувається в інших країнах світу.
На жаль, після відомих аґресивних дій з боку московської влади щодо України, окупації українських територій та триваючої неоголошеної війни Росії проти нашої Батьківщини та у зв’язку з триваючими спробами російської влади переписати нашу спільну історію, відомі українські політики, журналісти, письменники, правозахисники були оголошені екстремістами, а їхні книжки заборонені. Про тих видатних українців тепер дозволяється висловлюватись тільки в неґативному контексті, а окупацію Криму називати окупацією не лише не вільно, але й небезпечно.
Російські українці, поряд з усіма громадянами країни, в якій їм доводиться жити, виступають за демократизацію, свободу слова, вільні вибори та незалежні суди. В цьому багатомільйонна українська спільнота солідаризується з російськими друзями – правозахисниками, журналістами, які теж змушені терпіти утиски від влади через обстоювання своїх незалежних поглядів та палке бажання бачити Росію вільною й демократичною державою, дружньою та відкритою вільному світові.
Справу по позову СКУ до Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції Російської Федерації за номером 02а-0036 веде Тверський суд російської столиці ще від жовтня минулого року. Справа видається мені абсолютно безперспективною від самого початку, хоч обидві сторони судових перегонів намагаються вести розгляд справи в рамках діючих законів цієї країни. Розгляд справи не раз відкладався; зрештою, суддею Стеклієвим було прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, яке одразу ж було оскаржене.
На мій погляд, досить суперечливу позицію зайняло керівництво СКУ, яке призначило захищати свої позиції відомого українського діяча з Омська Сергія Винника, який є дипломованим юристом, але позиція якого є дуже вразливою, м’яко кажучи. С. Винник проходить у себе вдома по кримінальних справах – не знаю, справжніх чи зфабрикованих, але не в тому річ. На судове засідання він приїхати не може, бо йому заборонено не лише виїжджати зі свого сибірського міста, а й полишати межі свого помешкання, бо він знаходиться під домашнім арештом. Декілька судових засідань було відкладено через технічну неможливість вести діялог по скайпу. Зрештою, керівництво СКУ дозволило долучити до справи російського адвоката. Зрозуміло, що цей „суд” не може скасувати неправомірні дії прокуратури цієї держави – як прокуратура, так і суд в Росії повністю підпорядковані владі й діють за її вказівками.
В будь-якому випадку, участь керівників українських громад цієї країни в спілкуванні з діяспорянами інших країн в рамках СКУ може мати дуже неприємні для них наслідки у вигляді порушення кримінальних справ за зв’язок з небажаною організацією, з можливим позбавленням волі. А наші російські українці в цілому є відповідальними громадянами цієї держави, які поважають її закони. Зрештою, остаточна відмова в російському суді неминуче призведе до звернення СКУ в міжнародні суди, хоч навіть вирок міжнародного суду ніяк не зможе вплинути на нинішню російську владу, яка діє та буде й далі діяти в найгірших традиціях радянщини та КГБ.
Наступними кроками російської влади може стати створення якихось карикатурних об’єднань псевдоукраїнців, позбавлених національної свідомости. На щастя, серед наших співвітчизників таких досі не знаходиться.
Володимир Гудзенко,
Луховиці, Росія