З історії добре знаємо‚ що Церква в російській імперії завжди залежала від держави‚ і що ця залежність була не просто формальною‚ а сутнісною і глибоко гріховною: духовенство благословляло загарбницьку політику кремлівських деспотів‚ московське православ’я все більше сповнювалося антихристиянським войовничим духом‚ що колись неминуче мусить привести до релігійної реформації в Росії.
Вже сьогодні притомні священники засуджують нещодавно відкритий у Підмосков’ї Головний храм збройних сил Росії‚ з мозаїчними портретами Сталіна‚ Володимира Путіна‚ Міністра оборони Сергія Шойґу‚ Патріярха Кирила та іншими сумнозвісними „героями“. Під хвилею критики ганебні портрети забрали. Люди сміються: мовляв‚ скоро будуватимуть окремі храми для перукарів‚ артистів‚ інженерів і т. д. Отцеві Іванові з Новосибірська заборонили служити за цей його запис у Facebook: „Православ’я перетворюється у банальне язичництво‚ зі своїми капищами‚ небесними покровителями‚ іконами військових галузей‚ храмами за професійною належністю“.
Доки В. Путін в Кремлі‚ доти й язичництво в їхніх храмах‚ і не лише у військових. Вся їхня Церква заражена імперським мілітаризмом‚ спрямованим передусім проти незалежної Української держави. Зазнавши поразки у намаганні перешкодити Українській Православній Церкві Київського Патріярхату перейти під омофор Вселенського православ’я‚ Московська патріярхія не зрекалася наміру контролювати духовне життя українців. Нині бачимо це в Криму‚ який після загарбання Росією став її суцільною воєнною базою. Втім‚ і до анексії півострова УКЦ КП перебувала на становищі небажаної. Митрополит Московської Церкви Лазар називав її „єретичною“. Коли в Криму створювалося міжконфесійне об’єднання‚ він відмовився приймати туди УПЦ КП. Тоді кримські мусульмани‚ солідарні з українцями‚ теж не пішли в те лукаве об’єднання.
Та сьогодні дійшло до краю: 23 липня окупаційна влада Криму вручила Архиєпископові Кримської єпархії Православної Церкви України Климентові постанову про закриття і зруйнування храму в місті Євпаторії. Такий „подарунок“ зробили владиці саме в день 20-річчя його архиєрейської хіротонії.
І це не випадок‚ а цілеспрямований процес. Вже за перший рік московської окупації Криму діяльність припинили 38 з 46 парафій УПЦ КП. Ці антидуховні‚ антихристиянські кроки Москви є також очевидною дискримінацією за національною ознакою‚ оскільки належання до Православної Церкви України є у Криму чи не єдиним способом зберігати українську ідентичність.
Очільник Православної Церкви України Митрополит Київський і всієї України Епіфаній робить з цієї ситуації цілком справедливий висновок: „У Криму російська „влада“, тимчасова влада на українській території, намагається повністю витіснити нашу присутність… Це нагадує старі сталінські часи в СРСР, коли безбожники руйнували храми. Зараз ми це бачимо на окупованих територіях Криму і Донбасу“.
Безбожний Кремль боїться української духовности і органічного для неї почуття свободи‚ тому у своїй політиці не може керуватися нічим іншим‚ як брутальним язичництвом.