Цього року минуло 100 років з дня народження поета і перекладача Дмитра Білоуса (1920-2004), літературознавця, громадського діяча, філолога за освітою, автора книжок для дітей, збірок гумору та сатири, статей, літературних публікацій про творчість українських письменників.
Дмитро Білоус (Фото: Вікіпедія)
У селі Курманах на Сумщині у родині Ганни і Григорія Білоусів 24 квітня 1920 року народилася десята дитина, яку назвали Дмитриком. Згодом він сам писав: ,,Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, коли старші вже парубкували й дівували. Ходив я в сестринських чоботях із дірками замість підошов”.
Саме звідти, з дитинства – його життєва стійкість і чіпкість, спрага до праці, як надійної основи за будь-яких обставин.
Батько майбутнього письменника грав на сільській сцені роль Виборного з п’єси Івана Котляревського ,,Наталка Полтавка” майже 100 разів і сам писав п’єси та оповідання. Старший брат Олекса, викладач історії в Харківській трудовій комуні Антона Макаренка, пробував свої сили у поезії, входив до складу активу популярних літературних організацій ,,Молодняк” і ,,Плуг”. Коли Дмитрик був на межі життя і смерти, хворівши висипним тифом, видатний педагог А. Макаренко запропонував забрати кволого хлопчика в комунарівський гурт, де він і вижив.
Через усе місто їздив він на заняття гуртка художнього слова при театрі робітничої молоді, навчався на робітничому факультеті, працював на міському електрозаводі.
1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були відомі згодом українські письменники Олесь Гончар і Григорій Тютюнник. Друкуватися почав із 1935 року.
На початку німецько-радянської війни, у липні 1941 року, Д. Білоус добровольцем записався в армію, у студентський батальйон для оборони Києва.
У перших боях на Київщині, у серпні 1941 року був тяжко поранений. Лікувався понад рік в шпиталях Красноярська. Згодом О. Гончар згадував: ,,Серед небагатьох, котрі лишилися живими, наших студ-батівців – Дмитро Білоус, поет і перекладач, з яким ми взимку 1942 року, виявляється, лежали в одному евакогоспіталі, в Красноярську, в приміщенні школи на березі Єнісею, хоч лише пізніше дізналися, що під спільним дахом були наші госпітальні палати”.
Молодий боєць 1943 року знову став до лав армії, почав працювати на радіостанції ,,Радянська Україна” при Всесоюзному радіокомітеті, що вела передачі для населення окупованих території України. Його першою літературною зброєю стала сатира, що зумовлено воєнною необхідністю.
Неоціненними лекціями були тодішні зустрічі з відомим сатириком Остапом Вишнею (Павлом Губенком), який із симпатією та прихильністю ставився до Д. Білоуса. Згодом, на початку 1950-их, О. Вишня захистив свого молодшого побратима від необґрунтованих нападок критики.
Після визволення Києва Д. Білоус продовжив і завершив навчання у Київському університеті, а закінчивши аспірантуру, став відповідальним секретарем молодіжного літературного часопису ,,Дніпро”. 1948 року відбувся літературний дебют Д. Білоуса як поета – вийшла у світ збірка гумористичних та сатиричних віршів ,,Осколочним”. У цьому ж році його було прийнято до Спілки письменників.
Уже в зрілому віці письменник почав писати для дітей і досяг неабияких успіхів. Дитячим творам поета притаманний добрий усміхненний гумор, бо написані вони в дусі українського народного дотепу з елементами пізнавальности.
Збірка ,,Диво калинове”, головний твір письменника, відзначено Державною премією ім. Тараса Шевченка 1990 року. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати посадила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: ,,Ти наше диво калинове, кохана материнська мово”.
Надгробок Дмитра Білоуса на Байковому цвинтарі у Києві. (Фото: Вікіпедія)
Д. Білоус був істинним служителем слова і мови. Знати материнську мову, нести у своїй душі святе почуття любови і шани до рідної землі та її історії – таке було його моральне кредо, що він прагнув передати у своїх творах новим поколінням.
На 85 році життя, 13 жовтня 2004 року, полинув сивим журавлем на вічні небеса добре знаний і поважаний поет та перекладач Д. Білоус, якого поховали на Байковому цвинтарі у Києві.
До 100-річчя свого земляка Недригайлівський і Роменський історико-краєзнавчі музеї підготували ювілейні експозиції, куди увійшли твори, листи письменника, чимало світлин, деякі його особисті речі.
Валентин В. Бугрим – академік, доктор філософії, літературознавець, Київ.