Обов’язки телеоператора знову привели мене у таємниче‚ покинуте мешканцями село Бучак на крутому березі Дніпра. Щоб більше дізнатись про історичне минуле села‚ археологи проводять розкопки під керівництвом Юрія Болтрика. Спершу їм допомагали студенти Бердянського державного педуніверситету та Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Тепер приїхали студенти Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького під керівництвом проф. Анатолія Мороза.
Вже знайдено уламки кераміки часів трипільської культури, поховання доби бронзи‚ бронзові наконечники скитських стріл, частини амфори з Греції. Виявлено кілька жител-напівземлянок з залишками печей, прикраси у вигляді півмісяця, кілька срібних римських монет. Усе нові таємниці відкриває перед археологами гора Лисуха.
Раніше я бував у залишених людьми селах Трахтемирові та Бучаку. Після спорудження Канівської гідроелектростанції влада визнала ці поселення „неперспективними“. Покинуті хати і двори справляли гнітюче враження. Не так було в минулому, коли Бучак був місцем фільмування кінострічок для відомих кіномайстрів.
Побачивши Бучак, Олександер Довженко сказав: „Яка божественна краса! Отут повинні зніматися найпоетичніші фільми”. Село вкрите лісами на прибережних кручах, з яких відкривається Дніпро та безкрайнє небо. О. Довженко збирався фільмувати в селі стрічку „Поема про море”, але не встиг. Завершила роботу його дружина Юлія Солнцева. Відтоді багато знімальних груп творили в цьому місці леґендарні фільми, серед яких „Українська рапсодія“ Сергія Параджанова, „Бумбараш“ Миколи Рашеєва та Аркадія Народицького, „Вечір на Івана Купала“ Юрія Іллєнка та інші.
Бучацькі яри приваблювали кіномистців, які вірили, що у тих ярах існує якась неземна сила характерників і відьом. Особливо вдало використав ці обставини Юрій Іллєнко у фільмі „Вечір на Івана Купала”. Тільки у Бучаку можна було зфільмувати усе те чортовиння, яке бушує в ярах у ніч на Івана Купала.
Озеро Бучак.
Останній удар по Бучаку має завдати Канівська гідроакумулююча електростанція (ГАЕС), будівництво якої мало розпочатися у 1985 році, а тепер відновлене і триватиме упродовж 2016-2022 років з почерговим щорічним введенням по одному гідроаґреґату (починаючи з 2019 року). Будівництво набуло великого суспільного розголосу.
Експерти Всеукраїнської екологічної ліґи зазначають, що ГАЕС стане причиною значного погіршення екологічної ситуації реґіону, викличе зсуви ґрунту, руйнування берегів Канівського водосховища, підтоплення територій, зараження питної води для населення Канева, Черкас та міст вниз за течією Дніпра, розмивання Зміїних островів, які є частиною Канівського заповідника, знищення історико-культурних цінностей у зоні будівництва. Є загроза радіяційного забруднення.
Чи почують ці протести українські енерґетики?