Чотири роки після останнього Майдану політична еліта України‚ не знаходячи спільної мови щодо першорядних‚ доленосних питань‚ так заплутала загальну ситуацію‚ що тепер зібралася довга низка проблемних „і“‚ над якими напіврозчароване–напіврадикалізоване суспільство спрагло хоче побачити однозначну крапку.
Передусім це стосується абсурдного офіційного визначення подій на Донбасі – ніби там чотири роки безперервно триває антитерористична операція. Хоч у загальносуспільному дискурсі це називається – російська аґресія. Чому ж не покласти край різночитанню? Воно ж втомлює‚ знесилює і дезорієнтує українське суспільство. Виходить‚ що для української нації Росія – смертельний ворог‚ а для української політичної верхівки та сама Росія – друг і партнер.
Ось перед нами дані Державної служби статистики України: за 11 місяців минулого року зріс як експорт українських товарів до Росії, так і імпорт російських товарів до України.
При цьому імпорт зростав значно швидше. Зокрема за січень-листопад 2017 року експорт до Росії зріс на 11.6 відс., а імпорт з Росії – на 38.2 відс. Загалом Україна купила російських товарів на 2.748 млрд. дол. більше, ніж продала до Росії своїх. За останніми даними, Росія має понад 9 відс. в українському експорті і понад 14 відс. – в імпорті. Якщо брати торгівлю з окремими країнами, то Росія і досі має найбільшу частку як в українському експорті, так і в імпорті.
Це в часі російської збройної аґресії на українській території! Тобто‚ іншими словами‚ ми собі з аґресором спокійно торгуємо‚ а ви‚ европейці та американці‚ запроваджуйте проти Росії якнайсуворіші санкції.
„Ми вже забули про стіну, яку будували, хоча стіна повинна бути іншою – стіною зменшення впливу Росії, її економічної присутности. Оскільки корупція є основним зовнішньополітичним інструментом Москви через дозвіл з боку Володимира Путіна заробляти нашим олігархам на Росії. Він створює лобістську структуру, в якої є ресурси‚ в першу чергу це парляментські партії у Верховній Раді, які визначають курс України“‚ – нагадує дипломат і співзасновник Громадського фонду „Майдан закордонних справ“ Олександер Хара.
Громадянське суспільство в Україні своєю політичною і моральною свідомістю помітно випереджує державно-політичну верхівку‚ а це все більше лякає її і змушує до чину – інакше станеться черговий вибух.
Саме такий розвиток подій передбачає відома канадська журалістка‚ тепер – експерт „Atlantic Council“ Даєн Френсис. На її думку‚ початок 2018 року дуже подібний до кінця 2013-го – тим‚ що Петро Порошенко‚ як колись Віктор Янукович‚ не гребує ніякими засобами заради зміцнення своєї влади‚ зокрема гальмуючи радикальні реформи і переслідуючи опонентів.
Цікаво‚ що Д. Френсис вважає внутрішню корупцію в Україні більшою загрозою для її майбутнього‚ ніж військову загрозу з боку Росії. Мовляв‚ тепер Україна озброєна „майже до зубів“‚ тому російське вторгнення чи з’ява на українських територіях „зелених чоловічків“ – річ неможлива. Але щось більшого. Якщо патріотичні сили‚ котрі за ці роки набули величезного воєнного досвіду‚ здатні дати надійну відсіч російському загарбникові‚ то вони також будуть здатні здійснити якісно іншу революцію – без хаосу на майданах і вулицях‚ з чіткою програмою позитивних змін у країні.
Визнаючи корисними деякі реформаторські кроки української влади і Президента П. Порошенка‚ Д. Френсис радить йому якнайсерйозніше взятися за чотири невідкладні завдання:
– відкликати і переглянути свій неефективний законопроєкт про Антикорупційний суд, дозволивши цьому органові діяти незалежно, як цього вимагають українці і західні партнери та фінансові донори;
– припинити атаки на Національне антикорупційне бюро України;
– зняти недоторканність з депутатів парляменту;
– заборонити політичну пропаґанду на всіх телевізійних програмах напередодні виборів 2019 року, щоб нівелювати вплив олігархів.
Це „або-або“ – або новий Майдан‚ або послідовні зусилля в ім’я порятунку української незалежної держави – спонукає мляву‚ просякнуту меркантильністю політичну еліту до дії. Якою ця дія насправді виявиться‚ щирою чи лукавою – зрозуміти це великою мірою нам допоможе голосування у Верховній Раді за архиважливий законопроєкт ч. 7163. Адже йдеться про відмову від фальшивого визначення – „АТО“‚ від безплідно „мироносного“ Мінського процесу‚ йдеться – нарешті! – про офіційне визнання Росії аґресором і про законну‚ в межах здорового глузду і міжнародних правил‚ відсіч російським спробам знищити суверенну українську державу.
Як відбувалося це голосування, хто і чому був „за“ та хто і чому – „проти“ і чого можна очікувати від практичного застосування цього закону – в наступному нашому огляді.