Що вони‚ ці бої‚ з перших же днів передвиборної кампанії позначаться особливою гостротою й затятістю – очікувана і вповні нормальна річ. Ненормально‚ коли вони точитимуться без жодних правил‚ поза межами етики – тобто‚ коли до політики будуть примішуватися чутки‚ плітки‚ несамовито інтерпретовані факти з приватного життя.
І це вже почалося. Член фракції „Бльок Петра Порошенка“ Іван Мельничук з парляментської трибуни зажадав від очільниці партії „Батьківщина“ Юлії Тимошенко пояснень з приводу поїздок її зятя до Москви і його зустрічей з путінським оточенням.
Замість чіткої і зрозумілої відповіді‚ представник молодіжного крила „Батьківщини“ Іван Крулько вдався до подібних за змістом і тоном звинувачень: „Ви хочете‚ щоб ми розказували про невістку Петра Порошенка‚ яка є громадянкою Росії? Чи про його сватів‚ громадян Росії? Чи про його сина‚ який у лондонській школі в сорочці з написом „Росія“ ходить і з дітьми олігархів фотографується?“.
Коли боротьба за президентську владу винесе на поверхню політичного і загальносуспільного життя все можливе болото‚ з нього ніхто не вийде чистим‚ жоден кандидат.
Упродовж останнього року соціологічні опитування незмінну перевагу віддають Ю. Тимошенко. За нею – немала сила: з одного боку – українське жіноцтво‚ зокрема старшого‚ передпенсійного віку. З іншого‚ – збуджена і прихилена до неї добре продуманим „Новим курсом України“ молодь‚ низові громадські рухи і так званий креативний прошарок‚ тобто творчі середовища‚ де народжуються нові ідеї та проєкти‚ нові життєздатні смисли і візії. Це ті надійні підпори‚ котрі можуть довести Ю. Тимошенко до другого кола виборів. І якщо на цьому етапі вона схрестить списи з П. Порошенком‚ то її перемога – більш ніж ймовірна.
Можливо‚ саме це недобре передчуття втримує чинного президента й він так довго не оголошує про свою участь у виборах. Досвідчений‚ передбачливий і‚ за всієї своєї самовпевнености й честолюбности‚ обережний‚ він постане перед складним подвійним завданням – по-перше‚ йому треба буде розгорнути перед очима суспільства переконливі досягнення його першої каденції‚ а вони‚ попри всю дошкульну критику‚ є‚ бо Україна‚ хто б що не говорив‚ за п’ять останніх років‚ разюче змінилася у найважливіших вимірах – політичному‚ світоглядному‚ релігійно-церковному. По-друге‚ так само переконливо потрібно буде довести українському виборцеві‚ чим небезпечне повернення до влади Ю. Тимошенко. Тут фактів‚ здогадів та‚ на жаль‚ інсинуацій теж не бракуватиме.
Отже‚ по обидва боки цієї барикади стануть‚ і вже стоять‚ відповідні супротивні раті. Вислід боротьби великою мірою залежатиме від того‚ чи вчасно народ побачить справжню сутність усіх протиставних сил‚ чи вчасно зрозуміє‚ якими мотивами вони керуються‚ хто й чиї інтереси вгадуються за ними і їхніми передвиборними „технологічними“ хитрощами. Тут корисно буде пам’ятати мудру приповідку: скажи мені‚ хто твій друг‚ і я скажу‚ хто ти.
Й от‚ виявляється‚ хто є другом Ю. Тимошенко і як це може її характеризувати. Найтемніша постать української політики‚ провідник проросійської партії „Український вибір“ і кум російського Президента Володимира Путіна Віктор Медведчук цими днями в інтерв’ю британському інтернет-виданню (точніше – не британському‚ а лише діючому на території Великобританії‚ бо практично контролюється російським олігархом Олександром Лебедєвим) „The Independent“ назвав Ю. Тимошенко „найбільш цілеспрямованим і найбільш готовим кандидатом на пост президента України“. При цьому‚ щоб своєю крайньою непопулярністю в українській спільноті не нашкодити головній претендентці‚ В. Медведчук намагався переконати‚ нібито він з нею – на різних позиціях.
Ні‚ якби на різних‚ про Ю. Тимошенко не було б і мови. А якщо – „найбільш готова“‚ то це оцінка не тільки і не стільки В. Медведчука‚ скільки Володимира Путіна‚ цієї гієни в людській подобі. Добре усвідомлюючи‚ яким токсичним є його український кум в національно свідомій Україні‚ і все ж не полишаючи наміру впровадити керівника „Українського вибору“ і його капітулянтську програму на перші ролі в українській політиці‚ кремлівський лицемір додумався до геніяльної брехні: мовбито В. Медведчук є „справжнім українським націоналістом“ і сином репресованого в сталінські часи члена ОУН.
Хто повірить цій вишуканій ідеологічній диверсії‚ нехай прочитає хоч би перший розділ з книжки журналіста-розслідувача Дмитра Чобота „Нарцис“‚ хоч би оцю сторінку:
„Батько Віктора – Володимир Нестерович Медведчук – народився 5 серпня 1918 року у містечку Корнин Брусилівського (тепер Попільнянського) району Житомирської области. У дитинстві він захворів на туберкульоз кісток і, як наслідок, став інвалідом – мав дуже викривлений хребет і кульгав на ногу. Через фізичні вади з початком радянсько-німецької війни його не взяли до війська…
У роки німецької окупації в Корнині встановлено новий режим. Вся влада концентрувалась в районній управі на чолі з німцем Райманом, якому також підпорядковувались жандармерія, підрозділ місцевої поліції (понад 100 осіб) і трудовий відділ – дуже своєрідна установа з використання робочої сили, німецькою мовою – Аrbeittamt.
Першим кроком окупаційної влади було очищення Брусилова, Корнина і довколишніх сіл від євреїв та комуністів – звідси майже всіх їх було вислано і розстріляно.
Окупанти ввели продовольчий податок – континґент. Його й збирали у навколишніх селах поліцаї. У селян забирали зерно, худобу, птицю, свиней. Важко сказати, чи в поліцію та інші окупаційні установи йшли служити з ідейних міркувань – швидше чисто з безпринципної меркантильности, адже всім рядовим працівникам німецької адміністрації у Корнині видавали по 300 окупаційних марок у місяць і по одному кілограму м’яса в тиждень. Очевидно, що саме таку платню отримував співробітник трудового відділу районної управи у Корнині Володимир Нестерович Медведчук…
Основним завданням корнинської окупаційної установи Аrbeittamt було виконання завдань гітлерівців щодо примусового вивезення на роботи до Німеччини працездатної молоді з Корнина та навколишніх сіл…
Корнинська установа з використання робочої сили періодично отримувала від окупаційного адміністратора краю німця Раймана плян набору та відправлення на примусові роботи до Німеччини людей певного віку, статі, кваліфікації. У свою чергу місцева поліція і працівники Аrbeittamt доводили відповідну рознарядку до кожного села і забезпечували неухильне виконання завдань окупантів. Трудовим відділом у Корнині керував француз Валентин Превар – син Мартина Превара, який прибув у Корнин з Франції ще за часів царської Росії для налагодження роботи місцевого цукрового заводу. Одним з помічників Валентина Превара був Володимир Медведчук.
Як свідчать матеріяли воєнного трибуналу за період з 22 квітня 1942 і до 15 травня 1943 року через корнинський трудовий відділ на примусові роботи до Німеччини було забрано 1,649 осіб. За наступний період інформація відсутня. Але, якщо взяти до уваги те, що в літні місяці інтенсивність вивезення людей збільшувалась, то можна зробити висновок: Володимир Нестерович Медведчук мав пряму причетність до примусового виселення з України не менше 2,000 своїх земляків…
Після відступу у листопаді 1943 року німецьких окупантів та встановлення у Корнині радянської адміністрації військовою контррозвідкою Народного комісаріяту оборони СМЕРШ у Корнині заарештовано велику групу осіб, які співпрацювали з німцями. Серед них був і співробітник корнинської установи під назвою „Arbeittamt” Володимир Нестерович Медведчук…“.
Син за батька‚ звичайно ж‚ не відповідає‚ В. Медведчук власних гріхів перед Україною має досить. Може‚ саме тому й рветься до становища‚ котре б ґарантувало йому безкарність. Тому В. Медведчукові потрібна Ю. Тимошенко‚ а їй – В. Медведчук‚ хоч обоє будуть клястися в „різності позицій“‚ старанно ховаючи від людських очей свою політичну тотожність.
На цю тему недавно висловився колишній Президент України Віктор Ющенко в інтерв’ю „Українській правді“: „Юлія Володимирівна спочатку рекомендувала призначити Медведчука віце-прем’єром в її уряд‚ в 2005-му. Залишила купу фотографій Медведчука у різних позах спілкування… Для мене це був шок. Коли вже я категорично сказав, що цьому не бути, у неї виникла друга пропозиція – послом у Росії…” .
Отакі „різні позиції“. Тепер вони не збираються програвати і стягають на свій бік цього невидимого фронту колосальні ресурси. Передусім це телеканали „Україна“‚ „Інтер“ та „1+1“‚ які належать‚ відповідно‚ олігархам Ренатові Ахметову‚ Дмитрові Фірташеві та Ігореві Коломойському‚ і які надають необмежений доступ до етеру для Ю. Тимошенко.
Та цього реваншистам замало. Стало відомо‚ що В. Медведчук купив телеканали „112.ua“, „NewsOne“ і „ZiK“‚ котрі й дотепер були більш ніж наполовину антиукраїнськими. Відтепер будуть такими на 100 відс. Ідейним керівником „112-го“ В. Медведчук призначив відомого своїм ренеґатством журналіста В’ячеслава Піховшека.
Таке посилення позицій ворога незалежної України В. Медведчка в цій же незалежній Україні неминуче відіб’ється на передвиборній репутації Президента П. Порошенка. Бо‚ як вважає виконавчий директор Українського інституту майбутнього Віктор Андрусів‚ „Медведчук ще в 2005 році мав втекти з України“. А він тим часом ледве не тріюмфально повертається у велику українську політику.
Ця парадоксальна ситуації помітна й зі сторони. Опозиційний до путінського режиму російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський пише з приводу дружби В. Медведчука і Ю. Тимошенко: „Я весь час намагаюся уникати коментарів про внутрішньополітичне життя в Україні, оскільки мені це не зовсім зручно як громадянину держави-аґресора. Але я просто не можу не помічати очевидних речей. Наприклад, усі ці заяви пані Тимошенко про її новий курс – вони нічим не відрізняються від заяв Медведчука, який незрозуміло чому досі не у в’язниці сидить, а є активним політичним діячем. Підтримка промосковських кандидатів буде просто величезною….“.
А. Піонтковському незручно бачити В. Медведчука в ролі активного в Україні політика. А нинішнім керівникам України‚ виглядає‚ – вповні зручно.