23 червня до „Свободи“ надійшла від прес-служби Київської Патріярхії „Заява з приводу репресій представників ПЦУ проти вірних УПЦ Київського Патріярхату“. У ній, зокрема говориться: „Після проведення Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату, який підтвердив правічне право українського народу на незалежну Церкву з патріяршою традицією, з боку представників Православної Церкви України посилилися репресії проти учасників собору УПЦ КП та були здійснені ряд відверто злочинних дій“.
Далі йде перелік „злочинних дій“. Так, 20 червня, за вказівкою Митрополита Епіфанія виселили з гуртожитку студента Київської православної богословської академії Антона Павленка за підтримку Патріярха Київського і всієї Руси-України Філарета. Прихильники Православної Церкви України (ПЦУ) силою захопили приміщення Свято-Феодосіївського монастиря Києва. „Переповнене злобою, керівництво ПЦУ в той же день виселило і архимандрита Андрія (Маруцака), який взяв участь у Помісному Соборі УПЦ КП. 21 червня захоплено приміщення Успенського храму на Пирогощі в Києві, який належить УПЦ КП.
У заяві сказано: „Закликаємо українську та світову громадськість не бути байдужими до свавілля представників Православної Церкви України проти Української Православної Церкви Київського Патріярхату, засудити їх антизаконні антихристиянські дії“.
Водночас інформація про події тривожна.
ПЦУ тимчасово відсторонила з 21 червня за дії, заборонені у священнослужінні і спрямовані на розділення Церкви, Архимандрита Андрія (Маруцака) та ієромонаха Іллі (Зеленського), які підтримали рішення Філарета про відмову від Томосу.
Патріярх Філарет заборонив служіння о. Олександра з церкви на Солом’янці, який разом з парафією перейшов до ПЦУ. Священик є ректором Київської православної богословської академії, а також – головою Синодального управління у справах духовної освіти.
Проректор Острозької академії Петро Кралюк оприлюднив коментар про події в Українському православ’ї:
„Філарет не перестає повторювати: ПЦУ не є українською автокефальною церквою, вона залежна від Константинопольського Патріярхату, нам же треба свою церкву, а такою буде УПЦ КП. Він розуміє, що не має серйозної підтримки серед архієреїв, священиків та вірян ПЦУ. Але це Філарета не стримує. Звісно, хотілося, щоб ПЦУ мала більш високий статус – статус патріярхату. І більше прав. Але з часом цього можна досягнути. Було би бажання працювати. Адже, попри неймовірні труднощі, тиск, все ж вдалося створити ПЦУ, яка об’єднала УПЦ КП, Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ) і навіть частину духовенства й вірян Української Православної Церкви (Московського Патріярхату). Образно кажучи, був створений фундамент, на якому треба ще побудувати храм, а не займатись руйнуванням цього фундаменту.
Для багатьох зрозуміло: відновлення УПЦ КП – це не боротьба за створення справжньої української церкви. Зараз головний чинник у її творенні – бажання Філарета повернути собі церковну владу, стати предстоятелем „своєї церкви“. Видається, це буде така собі „церква Патріярха Філарета“ з невеликим числом громад – фактично марґінальна церковна структура, що не матиме серйозного впливу як у релігійній, так і суспільній сферах. Не без того, що її спробують використовувати в своїх цілях деякі політики і, можливо, наші „північні брати“.
Керівники ПЦУ, схоже, дають Філарету шанс йти своєю дорогою, дорогою ізоляції та марґіналізації. А вони підуть своєю. Можливо, це й буде краще. І є сподівання, що з часом ПЦУ отримає визнання інших православних церков, наблизиться до них, більше враховуватиме сучасні тенденції. Але це вже буде без Філарета“.