Арсеній Яценюк‚ якому від самого початку 2000-их років дуже пасувала ця характеристика – молодий‚ та ранній – вибрав досить відповідний час‚ аби нагадати спраглій справедливости українській спільноті про заподіяну йому кривду. Для більшої переконливости зробив це руками групи народних депутатів з фракції „Народного фронту“ – вони звернулися до Головного слідчого управління Національної поліції з вимогою розпочати кримінальну справу „за фактом втручання в діяльність Арсенія Яценюка під час його перебування на посаді прем’єр-міністра з метою перешкоджати йому і домогтися його звільнення“.
11 травня Департамент комунікації Міністерства внутрішніх справ уточнив‚ що слідство розглядає версію змови певної групи осіб для здійснення цього злочинного задуму. За попередніми висновками‚ „вони застосовували підкуп громадян‚ з допомогою грошей влаштовували спеціяльні протестні акції‚ розповсюджували неправдиву‚ дискредитаційну інформацію через пресу і телеканали‚ через народних депутатів‚ експертів та різних осіб“.
Як можна було очікувати‚ емоційно на цю подію відгукнувся у „Twitter“ і сам Міністер Арсен Аваков‚ один з найближчих політичних спільників А. Яценюка: „Ця брудня політична корупція має бути викрита! Все слід назвати своїми іменами. Майбутнє України повинно позбутися цього бруду – продавців дискредитації‚ голосів і фейків‚ покупців і виконавців. Всім стане легше дихати!“.
Що це все означає і наскільки таке розслідування може виявитися доказовим й довести справу до суду? Адже початковим приводом для цього збурення – хоч покищо це „буря в склянці води“ – стала тільки книжка народного депутата Олександра Онищенка „Петро П’ятий“‚ в якій цей автор‚ по самі вуха забруднений корупцією‚ зокрема політичною‚ оприлюднює купу компромату на Президента Петра Порошенка та багатох інших українських високопосадовців‚ в тому числі й на А. Яценюка – як той нібито антизаконним шляхом залучив 40 млн. дол. на виборчу парляментську кампанію 2014 року‚ і саме завдяки цій фінансовій афері „Народний фронт“ здобув тоді перше місце.
Відтак‚ пише далі О. Онищенко‚ обурений П. Порошенко‚ довідавшись про залаштунки тієї Яценюкової перемоги‚ доручив О. Онищенкові фінансувати через пресу‚ телебачення і безчесних політичних експертів‚ дискредитаційну кампанію проти прем’єра А. Яценюка‚ на яку загалом було витрачено майже 30 млн. дол.
Зовні це шельмування виглядало правдоподібним‚ суспільство не кинулося захищати прем’єра‚ бо скромні успіхи його уряду не спонукали до такого захисту. Може‚ тому й доходило аж до комічних ситуацій. Пам’ятаємо‚ як депутат від „Бльоку Петра Порошенка“ Олег Барна‚ один з найзапопадливіших коньюнктурників у Верховній Раді‚ підійшов до парляментської трибуни під час виступу А. Яценюка‚ підняв його і намагався винести з залі.
Сьогодні ще тяжко передбачити дальший розвиток подій. Вповні можливо‚ що розслідування ні до чого не приведе‚ бо корупційний бруд лежить на всіх учасниках цієї історії‚ і вони спробують взаємно домовлятися – не вперше ж. Але й годі виключити варіянт‚ коли конфлікт між П. Порошенком і А. Яценюком переросте у парляментське протистояння‚ в якому „Народний фронт“ намагатиметься постати перед суспільством здоровою антикоруційною силою. Водночас це буде шансом для А. Яценюка повернутися на політичний олімп.
Втім‚ навіть якщо оскарження на адресу змовників проти А. Яценюка не набуде суспільного розголосу‚ колишній прем’єр має в запасі ще один політичний козир‚ який може повернути „Народному фронтові“ тепер підупалий політичний вплив в країні. В інтерв’ю для журналу „Фокус“ А. Яценюк коротко і чітко окреслив свою ідею: „Виступаю за те, щоб в країні був президент України як глава держави, ґарант української Конституції і національний арбітр, обраний на прямих національних виборах. Але цей президент повинен мати чітку сферу відповідальности. Щоб він усвідомлював: парлямент – це не підрозділ Президентської адміністрації, а Кабінет Міністрів – не її господарське управління. Від однієї людини не може залежати доля демократичної держави“.
Очевидно‚ багато чого вирішиться під час голосування у Верховній Раді за Антикорупційний суд. Як відомо‚ „Бльок Петра Порошенка“ дотепер всіляким чином противився зусиллям антикорупційного активу України зробити цей суд справді незалежним. А лише за цієї умови він міг би здійснити те‚ чого не може чи не хоче президент‚ – посадити за ґрати бодай декілька найзапекліших розкрадачів державного бюджету і авторів наймаштабніших корупційних схем.
І все ж у суспільстві нині відчувається такий сильний попит на цілком нові політичні обличчя‚ що ледве чи А. Яценюк спроможеться вдруге вступити „в ту саму річку“ – повернути собі колись привабливий образ „молодого‚ та раннього“.
Інша річ‚ що сама його політична біографія може виявитися повчальною для витворення в українській суспільній думці глибших і ясніших критеріїв оцінювання державно-політичної діяльности.
Шкільна юність А. Яценюка припала на ґорбачовські „перестройку“ і „ґласность“‚ коли совєтські ідеологічні стереотипи вже втратили силу‚ натомість приходив прагматизм‚ „мейнстрим“ вільного підприємництва‚ і „дикий капіталізм“ був ще далеко. А. Яценюк в рідних Чернівцях здобув аж дві вищі освіти – юриста та економіста. Це свідчить про його вроджений праґматизм? Ледве чи‚ бо мав дуже добре родинне виховання: батько‚ Петро Іванович‚ був професором історії Чернівецького університету‚ мати‚ Марія Григорівна‚ викладала французьку мову. До університету Арсеній навчався в англомовній гімназії й закінчив її з срібною медалею.
Є тут‚ як і в багатьох біографіях‚ кумедний аспект. Семітські риси обличчя і розумність спонукають багатьох „дослідників“ дошукуватися в А. Яценюкові єврейського коріння. В десятках пубікацій стверджується‚ що дівоче прізвище його матері – Бакай‚ а це нібито вказує на її спорідненість зі знаменитим тлумчем Біблії рабином Бакаєм.
Однак‚ є й протилежні висліди: матір А. Яценюка походить з Гуцульщини і доводиться племінницею визначному ідеологові українського націоналізму Петрові Мірчукові. Отже‚ світогляд майбутнього політика не міг зформуватися байдужим до національного життя країни.
У 2001 році 27-річний А. Яценюк стає Міністром економіки Автономної Республіки Крим‚ через три роки він – перший заступник голови Національного банку України‚ й експерти стверджують‚ що тодішня політика Національного банку запевнила фінансову стабільність України під час Помаранчевої революції і після неї.
З вересня 2005 року А. Яценюк – Міністер економіки України‚ на його позитивному конті – успішні переговори про вступ України до Світової організації торгівлі. Ще через два роки він – наймолодший за всю історію України міністер закордонних справ. Далі – пост голови Верховної Ради. З президентства Віктора Януковича А. Яценюк і його партія „Фронт змін“ – в опозиції‚ й так аж до Ревволюції Гідности‚ в якій‚ щоправда‚ цей молодий‚ направду демократичний і незмінно перспективний політик не виявив себе великим героєм‚ схиляючись до „мирного протесту“ і переговорів з очільниками режиму.
Все ж саме йому Верховна Рада 27 лютого 2014 року доручила пост прем’єр-міністра. Це був немилосерно скрутний для країни час – анексія путінською Росією українського Криму і спровокована нею війна на Донбасі. Окрім того‚ Захід чекав від України швидких і радикальних реформ. Будь тоді на чолі уряду геній державного управління‚ то й він у тих надскладних умовах не один раз спіткнувся б. Прем’єр А. Яценюк особисто багато зробив для фінансування Збройних Сил України‚ котрі повинні були якомога скоріше відродитися. Це та заслуга‚ котрої ніхто не знецінить. Можливо‚ вона найбільшою мірою й спонукає політика до повернення у велику політику.