У нашому американському щоденому бутті це дуже звична фраза – татусі й матусі‚ дідусі й бабусі часто чують її від маленьких внуків: „We did it!“. „Ми зробили це!“‚ – тішаться діти‚ зробивши те‚ чого їх терпеливо навчали старші.
А тоді‚ наприкінці ХІХ ст.‚ перші прибульці з українських країв не мали в кого навчитися‚ не мали від кого перебрати корисний досвід задля легшого входження в незнайому американську дійсність – мусіли цей досвід самі вистраждати. Крок за кроком навчали себе самі‚ прислухаючись хіба до власного інстинкту виживання‚ що підказував їхній свідомості нову‚ нечувану раніше вимогу – слухатися розумніших‚ освіченіших і гуртуватися довкола них.
І це також є підставою для нашої національної гордости – що було кого слухати‚ було довкола кого гуртуватися‚ було за ким іти: для кожної ділянки громадського життя – економічної‚ церковної‚ культурної‚ освітньої – знайшлися видатні провідники‚ світочі‚ які ясно бачили дорогу‚ бачили‚ від чого і до чого належить вести громаду і з чого починати цю історичну‚ крізь віки‚ ходу.
„Ми здійснили це!“ – вперше прозвучало 15 вересня 1893 року‚ коли о. Григорій Грушка зі своїми самовідданими однодумцями видав перше число „Свободи“‚ загальногромадської трибуни‚ покликаної проголосити ідею утворення Українського Народного Союзу і запалити нею людські серця. Буквально через декілька місяців ідея – дуже нова‚ дуже незвична для тодішніх русинів – вже дістала практичне втілення. І не може нас нині не вразити надзвичайна духовна сила тих наших піонерів всегромадського об’єднання‚ їхня здатність поєднати національні цінності з загальнолюдськими: від свого першого числа „Свобода“ – а з нею вся громада – стала сповідувати винесений на першу сторінку‚ як кредо‚ вічний заповіт Тараса Шевченка – „Учітеся‚ брати мої‚ думайте‚ читайте‚ і чужому научайтесь – свого не цурайтесь“. Так само‚ пам’ятаючи непроминальну Кобзареву науку і його очікування „Вашінґтона з новим і праведним законом“‚ днем заснування УНСоюзу міг стати лише цей один день – 22 лютого‚ День народження Джорджа Вашінґтона. Горде перше „We did it!“ прозвучало по-церковнослов’янськи: „Совершишася!“.
Від того дня проліг великий шлях‚ гідний нашої вдячної пам’яті‚ гідний поваги з боку наших молодших поколінь і з боку України. Славних віхів на цьому шляху було стільки‚ що їх годі перерахувати в короткій ювілейній статті.
Вже в першому десятиріччі ХХ ст. УНСоюз налічував на східньому узбережжі Атлантики тисячі членів‚ довкола найактивніших з них росли наші відділи‚ поставали українські церкви‚ школи‚ хори‚ драматичні гуртки. „We did it!“.
З ініціятиви Українського Народного Союзу діяли фонди допомоги українській Галичині‚ котра в тяжких умовах боролася за свою національну ідентичність. „We did it!“.
З початком 1914 року Просвітня комісія УНСоюзу проголосила той рік Роком Тараса Шевченка‚ а видавництво „Свободи“ невдовзі подарувало українській молоді десятки творів української і світової клясики‚ зазначаючи при цьому на обкладинці кожної книжки: „В честь столітніх роковин Тараса Шевченка“. „We did it!“.
Від серпня 1914 року‚ у зв’язку з вибухом Першої світової війни‚ за закликом „Свободи“ розпочалися збірки на Фонд Визволення України‚ а з січня 1915 року – на Фонд Українських Січових Стрільців. „We did it!“.
Проукраїнські громадсько-політичні зусилля Українського Народного Союзу увінчалися тріюмфом: Президент Вудро Вільсон проголосив 21 квітня 1917 року Українським Днем. „We did it!“.
А якої енерґії‚ якої невтомности вимагалося від наших попередників‚ чільних союзовців‚ в усі дальші роки! Прислухаймося сьогодні до трагічних 1930-их років‚ коли американське українство било на сполох‚ щоб світ дідався‚ як більшовицька Москва знищує Україну голодом. Саме з цією украй актуальною метою Український Народний Союз заснував другий свій друкований орган – „The Ukrainian Weekly“. „We did it!“.
А які темні гори наклепів на нашу націю треба було розсунути і невтралізувати невдовзі після Другої світової війни‚ коли наші недруги намагалися скомпрометувати справедливу національно-визвольну боротьбу Української Повстанської Армії‚ видати її за коляборцію з гітлерівцями.
Як важливо і як тяжко було вберегти в чистоті наше національне ім’я і мати відповідний вплив на американські урядові чинники задля того‚ щоб Америка відчинила двері перед мешканцями українських повоєнних таборів у Німеччині.
Скільки сил належалося присвятити українській справі в темні брежнєвські роки‚ коли радянські тюрми знову наповнилися українськими патріотами. І хто так послідовно і безперервно‚ як не ми‚ американські українці‚ підтримував морально і матеріяльно українських дисидентів і їхні родини?
Хто‚ як не наша союзова громада‚ не відступив перед‚ здавалося‚ недосяжним завданням – відкриттям пам’ятника Тарасові Шевченкові в американській столиці? Але ми здійснили все це.
Втім‚ це лише невеличка частка з усього звершеного і досягнутого нашою громадою‚ тобто Вами‚ дорогі члени Українського Народного Союзу.
Окремо хочу з особливою гордістю підкреслити ще одну заслугу наших знаменитих попередників – велику‚ справді історичну‚ гідну цивілізованої‚ демократичної нації. Маю на увазі ролю українського жіноцтва в долі і в розвиткові Українського Народного Союзу. Упродовж цих 125 років тисячі жінок мали можливiсть виявити свою громадську енерґійність і організаторський талант в нашому союзовому середовищі.
Ще перед Першою світовою війною наша „Свобода“ писала: „Ніхто так‚ як жінка‚ не потрапить впоїти в дітей любов до свого рідного й заохотити їх на ціле життя до завзятої боротьби за права свого народу. Тому браття-товариші‚ просвічуйте своїх жінок і дочок‚ давайте їм читати газети і книжки‚ зацікавлюйте їх усіма народними і політичними справами‚ яким самі займаєтеся і за які боретеся. Може‚ серед тих прибитих домашньою працею жінок і дівчат є не одна велика організаторка…“.
Всі подальші роки засвідчили правду цих слів‚ зробили відомими усій нашій громаді сотні і сотні імен великих українок-організаторок. Ця славна традиція жива й сьогодні.
Тому нині є всі підстави вітати одне одного з нашим спільним святом‚ з 125-річчям Українського Народного Союзу.
Низький Вам уклін і найщиріші побажання кожному і кожній з Вас і Вашим родинам!
Посвячення наріжного каменя будинку Українського Народного Союзу в Джерзі Ситі, Ню-Джерзі, 12 травня 1929 року.