У доктора філологічних наук Олександра Пономарева недавно запитали: „Як правильно: коронавірус чи короновірус?” Він дав таку відповідь: „Слово coronavirus створено 1968 році від латинських слів corona („вінець”) та virus („отрута”). Його механічно перенесено в українську мову з написанням без дефіса, отож – коронавірус”.
Як бачимо, за одним заходом сказано й про непотрібність розділки. Проте чи так усе однозначно? Адже непогано було би при цьому послатися ще й на правило, за яким можна щось „механічно перенести в українську мову”.
Звісно, у нас є слова, живцем здерті з інших мов: бутерброд (від німецького Butterbrot – хліб-масло); караоке (від японських „кара” – порожнеча, „окесутора” – оркестр, дослівно – „порожній оркестр”); пап’є-маше (від французького papier-mâché, буквально – „жований папір”); попкорн (від англійських popcorn, popped corn, дослівно – „стріляюча кукурудза”); флагшток (від голяндського vlagstok, де vlag – прапор, а stok – жердина).
Проте ці та подібні одиниці вирізняються тим, що вони зліплені зі складників, які для нашої мови не більше, ніж набір букв, оскільки окремих понять не позначають. Ми не маємо осібних „бутер” і „брод”, „кара” й „оке”, „пап’є” та „маше”, „поп” і „корн” (у значенні „кукурудза”), „флаг” і „шток” (у значенні „жердина”).
А ось іменники „вірус” і „корона” в українській мові є. Причому другий з них закріпився в ній дуже давно.
Водночас існує положення про прикладки (правопис 1993 року). Згідно з ним пишемо: „гора Сапун”, але „Сапун-гора”; „озеро Світязь”, але „Світязь-озеро”, „ріка Дунай”, але „Дунай-ріка”, „квітка пролісок”, але „пролісок-квітка”; „трава звіробій”, але „звіробій-трава”; „птах ворон”, але „ворон-птах”.
Якщо вдамося до цілком природних узагальнень, то одержимо: „вірус корона”, але „корона-вірус”. Тоді „вірус” – це родова назва, а „корона” – назва видова. Остання і є прикладкою. У найменуванні „корона-вірус” спочатку йде слово з вузьким (видовим) значенням, а потім – із широким (родовим). Отже, поява між ними рисочки закономірна.
Натомість в утворі „коронавірус” застосовано англійський спосіб кувати нові одиниці – словоскладання. Приміром: birthday —день народження, daylight – денне світло, newsmaker – повідомник новин, sunflower – соняшник. Чому ж дехто пристав саме на такий зразок відтворення?
Відповіді шукати недовго. Недавно роз’яснення із цього приводу дав Інститут російської мови ім. В. Виноградова Російської Академії Наук (РАН). Воно зводиться до такого: відображення цього іменника у вигляді „коронавирус” (російською мовою) з 2015 році закріплено в „Русском орфографическом словаре” В. Лопатіна.
Ще раніше співробітники РАН глибше розкривали суть порушеного питання. Мовляв, „слово коронавірус утворилося не в російській мові, воно було запозичене. Буква „а” в кінці його першої частини була успадкована з мови-джерела. Така доля кількох інших запозичених слів, наприклад: „вібрафон”, „гексаген”, „дельтаплан”, „ротавірус”. Тож написання разом відповідає написанню в мові-джерелі”.
Як бачимо, вказівка О. Пономарева, по суті, нічим не відрізняється від повчань московських діячів. Тобто, коли дійшло до діла, з’ясувалося, що наші розхвалені борці з подібністю до російської говірки насправді є борцями показними, удаваними. Вони взялися змінювати те, що вже давно усталилося в мові, а ось там, де годилося б намітити свої шляхи, виявили залежність від чужих підходів, які йдуть урозріз із засадами українського правопису.
Словники української мови не встигають за плином часу. Назви схожого на корону збудника хвороб людей, вони ще не містять. То який же вихід? Невже в тому, аби бездумно повторювати, запроваджувати в життя щось російське чи англійське (слідом за московськими надхненниками мавпування)?
Народна мудрість учить: „Людей слухай, а свій розум май”. Отже, доцільним видається спершу обговорити різне бачення, зважити всі „за” та „проти” й уже після цього визначатися з переданням на письмі. Тому висновок очевидний: потрібно не сліпо наслідувати чужі (насамперед англійські) зразки, а дотримуватися власних засад, сприяти їх утвердженню. Тільки так можна зберегти самобутність.
Віктор Радіонов, мовознавець з Києва.