Генерал Олександер Греків на поштовій картці, яку видав у 1954 році Український Воєнно-Історичний Інститут у Торонто. (Фото з архіву Александри Мацик)
У наші часи ім’ям колишнього військового Міністра Української Народної Республіки (УНР) та командуючого Українською Галицькою Армією (УГА) генерала Олександра Грекова названо невеличку затишну вулицю у Львові, на якій розташовується штаб Західного оперативно-територіяльного командування Збройних сил України. Оце і все про нашого земляка, якому пів України має завдячувати територіяльною цілісністю.
Найповніше висвітлив біографію українського героя київський історик Ярослав Тинченко. Пропонована стаття є частково стислим переказом його дослідження. Також в ній використано матеріяли інших публікацій.
Донька генерала стверджувала, що їхній пращур, грек Легофетус, приїхав до Росії в 1472 році у складі делеґації грецької царівни Софії Палеолог, нареченої московського царя Івана ІІІ. Легофетуси залишилися в Росії, через складність прізвища їх кликали просто Греками, а за часів царювання Катерини ІІ нарекли Грековими.
Один з нащадків Легофетуса, Іван Греков, був учасником війни 1812 року та генерал-майором у відставці. Він придбав маєток у селі Санич Глухівського повіту Чернігівської губернії. Тут 21 листопада 1875 року (за старим стилем) у родині Петра та Марії народився перший син – Олександер Греків, майбутній генерал. До 18 років він був удома, здобував домашню освіту за допомогою найнятих викладачів.
Коли О. Грекову виповнилося 20 років, він вирушив до Москви, де в одній з місцевих гімназій склав випускні іспити й подав документи до юридичного факультету Московського університету. Він дуже добре вчився в університеті, однак з дитинства мріяв про військову кар’єру.
У 1897 році О. Греків став до лав юнкерів Московського військового училища.
9 серпня 1899 року підпоручик О. Греків попрямував у військове майбутнє. Для служби він обрав 1-шу Ґвардійську Дивізію, яка розташовувалась у Санкт-Петербурзі. Восени 1902 року О. Грекова було зараховано до академії Генерального Штабу. Після закінчення академії О. Грекову було надано кілька місяців для залагодження особистих справ, а 30 жовтня 1905 року він прибув до Лейб-ґвардії Єгерського полку на посаду командира піхотної сотні.
У 1912 році О. Греків успішно захистив дисертацію з історії військового мистецтва та став екстраординарним професором (кандидатом наук). Його було допущено викладати на катедрі військової історії військової академії Генерального Штабу, підвищено до звання підполковника.
Коли почалася Перша світова війна нове призначення отримав і підполковник О. Греків. Його було відправлено до 1-ої Ґвардійської Дивізії, де він став начальником штабу.
У серпні 1917 року О. Грекова було призначено начальником штабу 6-го Армійського Корпусу, де серед особового складу і командування переважали українці. Саме завдяки цьому 6-ий Армійський Корпус було оголошено українським.
Згодом О. Греків був відряджений на Східній фронт. Він їхав через Київ, де зустрівся з Симоном Петлюрою й вирішив скористатися його запрошенням та залишитися на службі в українській армії. Він був призначений командиром 2-ої Сердюцької Дивізії Центральної Ради.
Згодом за наказом Директорії він став командувачем військами УНР на півдні України – в Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях.
Командував Південною групою армії УНР О. Греків усього 12 днів. Наприкінці грудня 1918 року він був відкликаний до Києва, де 1 січня 1919 року став військовим міністром в уряді Директорії.
12 лютого 1919 року О. Грекова було призначено наказним отаманом, тобто командуючим армією УНР. О. Греків рішуче взявся за справу. Він зупинив відступ українських військ, зміцнив укріпленнями Житомир та Бердичів, де зосередив головні сили армії УНР.
На посаді командувача генерал О. Греків затримався недовго. У війську та суспільстві почались розмови про те, що він мусить стати на чолі української держави. Це непокоїло С. Петлюру, який звільнив генерала з української армії.
О. Греків виїхав до Західньо-Української Народної Республіки (ЗУНР) та оселився у Станіславі. Наступна славна сторінка військової біографії О. Грекова – наступальна операція Української Галицької Армії у період українсько-польської війни 1918-1919 років з метою розгрому угруповань противника у районі Чорткова і визволення всієї території ЗУНР.
Генерал здійснив відомий Чортківський наступ, коли галичани, по суті, на одних багнетах прорвалися аж до Львова.
Проте в липні 1919 року генерал О. Греков мусів остаточно залишити українську армію та військову службу загалом. Всього він відслужив 22 роки й вписав до української історії кілька яскравих сторінок.
З УГА О. Греків подався до Відня, де став відігравати одну зі значних ролей у середовищі української еміґрації.
Матеріяльне становище генерала на еміґрації було не найкращим, він був безробітним, аж доки не влаштувався продавцем книжкового складу, що належав Товариству розповсюдження політико-економічних знань.
Напередодні закінчення Другої світової війни, побоюючись радянської влади, О. Греків прийняв австрійське громадянство. Це позбавило радянських органів державної безпеки можливости заарештувати його на законних підставах, тому колишнього генерала восени 1948 року просто викрали й відправили до Києва, до Лук’янівської в’язниці. За постановою Особливої наради при Міністрі державної безпеки СРСР від 6 липня 1949 року генерал мусів 25 років відбути у виправно-трудових таборах. 23 липня того ж року його було відправлено до Озерного табору. Почався останній бій 74-літнього генерала – бій за життя.
До справи підключилося австрійське посольство, яке взялося домагатися повернення О. Грекова.
Врешті-решт генерал О. Греків підпав під масове звільнення і у грудні 1956 року він повернувся до Галичини. За переказами відомого історика Тараса Гунчака, він кілька разів зустрічався з О. Грековим у 1957 році у Відні. Це остання з відомих звісток про О. Грекова. Помер він у Відні 2 грудня 1958 року.
Генадій Іванущенко, директор Державного архіву Сумської области, Суми.