Спершу думалося дати цій останній грудневій редакційній статті точніший заголовок: „З кінцем особливого року“. І читачі‚ мабуть‚ не засумнівалися б у правильності такого підкреслення‚ бо 2019-ий направду був щедрий на небуденні події‚ в тому числі й на дуже складні‚ неоднозначні‚ контроверсійні‚ зміст котрих відкриється перед нашими очима лише згодом. Довкола цих подій нуртує нині громадська думка‚ зударяються візії щодо завтрашнього дня‚ в міжпартійних сутичках увиразнюються політичні і світоглядні позиції‚ виникають все нові суспільні рухи‚ щоб у якийсь момент‚ покищо непередбачуваний‚ остаточно з’ясувалося‚ хто ж є хто тепер в Україні і що є що.
Так‚ особливим був цей рік. Але ж хіба тільки цей? Чи хоч один за останні 100 літ видався легким і безхмарним? Ось що писала наша „Свобода“ у своєму останньому‚ 155-му‚ числі 1919 року у зверненні до громади: „Зачинаймо Новий рік боротьбою за волю рідного краю‚ а боротьба принесе побіду!“.
Боротьба – то наша національна доля‚ наш спосіб життя‚ наша найвища місія в цьому світі. І це є підставою для гордости‚ а не для нарікань. Бо кожен яскравий самовияв українства в історії мав своєю ціллю свободу і незалежність – ті підставові цінності‚ що їх розуміє і поділяє кожна притомна людина і кожна життєлюбна і волелюбна нація. Свобода і незалежність і в Божих очах є справедливою‚ гідною ціллю.
Тому‚ маючи таку могутню опору за нашими плечима‚ не переймаймося тяжко‚ що так звана міжнародна політична коньюнктура складається без справедливого врахування наших національних інтересів. Вона ніколи не складалася інакше. І не панікуймо з ілюзорности та безплідности різних договірних „форматів“ – будапештського‚ женевського, мінського чи нормандського. Світову політичну коньюнктуру змінить на користь Україні лише один чинник – формат українських патріотичних сердець‚ формат несхитних‚ непереможних воль‚ формат всеукраїнської єдности і відповідальности за майбутнє своєї держави. Неодмінною ознакою цього має стати здатність українського суспільства не лише до спонтанних революційних зрушень‚ але й до максимальної організованости і максимальої свідомости у пореволюційному заснуванні сильної‚ якісної‚ переспективної влади. Тобто такої‚ чиєю метою є не лише мирний економічний розвій‚ не лише демократичний шлях розвитку‚ але передусуім – національне відродження України.
Політичні сили‚ котрі впевняють‚ що економіка є важливішою‚ ніж здоров’я i енерґія національної душі‚ ніж стан духу‚ небезпечно помиляються‚ і цю помилку‚ несвідому чи свідому‚ вміло використовує одвічний ворог України – імперська Москва. За всієї своєї фізичної могуті‚ вона безсила перед українською свободолюбністю‚ єдиний для Кремля шанс – знищити українську державну незалежність руками самих українців. Чи це можливо? Ні‚ звичайно. Не для того Україна вийшла живою зі страшних‚ незнаних жодному іншому народові випробувань‚ щоб дати себе приспати нині‚ в часи‚ коли годі надовго приховати неправду і фальш.
А все ж будьмо уважні і пильні до кожного слова з уст нинішніх державних керівників України. Активно підтримуймо їх у всьому‚ що стосується поліпшення матеріяльного і культурного життя народу‚ але підтримуймо тільки у тому випадку‚ якщо вони усвідомлюють‚ що головним руслом внутрішньої і зовнішньої політики України є незламний опір московському завойовництву.
Наступний рік очікується також особливим‚ багатим на дуже важливі події. Побажаймо ж Україні‚ щоб та особливість мала позитивний‚ оптимістичний характер.