75 років тому у шпиталі концтабору Майданек (Польща) помер греко-католицький священик, сповідник багатьох ув’язнених – Еміліян (Омелян) Ковч. У спогадах мовиться, що отець відійшов у вічний світ у лютому 1944 року, у німецьких документах чітко зазначено – 25 березня 1944 року. Священика УГКЦ Е. Ковча, який у свій час був в УГА і ОУН, шанують не лише в Україні, він врятував життя багатьох євреїв у час Голокосту і є праведником України. Розповідаємо про відомі і невідомі матеріяли про життя і діяльність отця, який був прикладом любові до ближнього.
„Це було десь у першій половині вересня 1943 року. Я працював тоді при кухні на третьому полі і побачив в’язня, що з трудом пхав повно наладовані каменями тачки. Був босий, без шапки, без маринарки, тільки в сорочці та в штанах. Це був новоприбулий, бо лице і ноги були неопалені. На правій штанці – свіжо-нашитий номер і на червоному трикутнику видніла буква – ознака державної приналежності – „P“ (польська). Тяжкі тачки змучили в’язня і він пристанув, щоб дещо відпочити. Тоді я наблизився до новоприбулого і запитав, хто він і звідкіля приїхав. Виявилося, що цим новоприбулим був Омелян Ковч, парох Перемишлян“, – так пригадує перші дні перебування у пекельному концтаборі Майданек о. Еміліяна Ковча в’язень Микола Зацухний, але писав він це вже багато років опісля подій.
М. Зацухний пригадує, що у другій половині березня 1944 року адміністрація почала підготовку до евакуації табору. Здорових в’язнів відсилали у концтабори Бухенвальд або Ґросс-Розен, а хворих зібрали разом. Однак серед тих, хто лежав у шпиталі, не було о. Е. Ковча. Він називав себе, і так задокументовано, Еміліян. Хоча сьогодні багато кажуть – Омелян. Він був арештований німцями у січні 1943 року за те, що допомагав євреям. Щоб врятувати життя багатьом із них, вихрещував їх, ризикуючи власним життям. Називають різні цифри, від 600 і аж до 2,000 хрещень. Спершу поліція безпеки утримувала отця у тюрмі на Лонцького у Львові. Навіть відомо, в якій саме камері він перебував. Отець Еміліян писав із в’язниці: „Я мешкаю на другому поверсі, вікно 6 і 7 на вулиці Сапіги, рахуючи від вулиці Томіцького“.
Опісля священика відправили у табір смерти Майданек, що поблизу польського міста Люблін. Отець Е. Ковч відмовлявся від дострокового звільнення з концтабору, свідомо обравши мученицьку смерть. А вдома на нього чекали шестеро дітей. Його в’язничний номер був 2399. Священик перебував, як і всі в’язні, у жахливих умовах, у 14-му бараці третього поля, поруч жили від 300 до 700 арештованих, переважно євреїв. Польський наглядач старався не помічати, як отець сповідав і причащав людей.
„Якщо я не буду тут, хто допоможе цим людям перейти усі страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими головами, залишаючи свої гріхи позаду себе, і так вони переходять міст вічности“, – писав о. Еміліян своїм дітям, які залишились сиротами. Ще одна прогалина в документальному масиві – це його арешт і перебування під слідством, відправка до концтабору.
„Дата арешту отця різниться. Дехто говорить про грудень 1942 року. Втім, більш правильна дата – початок 1943 року, січень. Я був у Перемишлянах у міській раді, де є збережені церковні книги. Ще за 4 січня 1943 року стоїть ім’я о. Еміліяна про хрещення дитини, тобто у цей день він ще виконував свій священичий обов’язок. Все це ми знаємо зі спогадів тих людей, які клопотали про його звільнення і невстановлених в’язнів, які перебували у тюрмі на Лонцького у Львові. І завершальний етап перебування у концтаборі. Є матеріяли, а це виписка про смерть, бо певний час була інформація, що він був отруєний газом. Це неправдива інформація, бо о. Еміліян Ковч помер своєю смертю, у нього була поранена нога, розвинулася флегмона правої ноги, що спричинила серцеву недостатність. Він потрапив до концтабірного шпиталю. Але це був шлях свідомої смерти“, – розповідає Володимир Бірчак, історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху.
Науковець кілька років вивчав справу о. Е. Ковча і готує до видання про нього книжку.
Музей у Майданеку підтверджує, що в документальних матеріялах їхнього архіву є такі дані про в’язня: „Ковч Еміліян 20.8.1884 р.н. був в’язнем табору і помер 25.03.1944 р. Із записів в документах можна сказати, що причиною смерти була серцева недостатність у зв’язку із флегмоною правої ноги. Іншими даними про в’язня не оперуємо“.
Тим часом велика кількість цікавих матеріялів про о. Е. Ковча до його арешту нацистами зберігається у фонді Митрополита Андрея Шептицького у Центральному державному історичному архіві у Львові. Зокрема, листування отця із митрополитом про благодійні акції, харитативні організації.
Про Державний архів Тернопільської области (оскільки Перемишлянський повіт, де жив о. Ковч, належав до 1939 року до Тернопільського воєводства), пише В. Бірчак:
Священик Еміліян Ковч (праворуч) з парафіянами.
„У цьому архіві є поліційні матеріяли, зокрема, як польська поліція характеризувала отця Ковча, зберігаються матеріяли певних кримінальних справ.
У період польської влади в Галичині у нього було близько 40 обшуків, отець доволі довгі терміни перебував в ув’язненні. У Бережанській в’язниці – понад півроку і тоді написав свій славнозвісний твір „Чому наші від нас втікають?“. Масив документів, на який ми покладали певну надію, це система архівів СБУ, не дав бажаних результатів. Думав, що знайду справи на мешканців Перемишлян, які б свідчили про ті чи інші риси Ковча, вчинки. На жаль, це майже не відзначено у протоколах. Водночас,у певних справах зустрічаємось зі свідомою фальсифікацією слідчих або просто незнанням інших священиків. Для прикладу, я підняв слідчу справу на Михайла Манишевського, який був у Перемишлянах але після Ковча. Але він не був місцевим. У церкві св. Миколая, де правив о. Ковч, слідчі провели обшук і виявили антирадянську літературу, а це тлумачення Євангелії, етика та естетика, про церковні догмати, вважалось, що це все антирадянська література. Коли слідчі запитали, чия література, священик сказав, що попередника. Тобто, о. Ковча. На запитання, а де він, відповів, що наскільки йому відомо, у 1943 році пішов разом із німцями. Людина чула дзвін, але не знала, де він. Але чи це слідчий дописав, чи так сам отець через незнання сказав – невідомо“, – каже Володимир Бірчак.
Тим часом польська влада характеризувала о. Е. Ковча, як „явного ворога всього, що є польське“. „Фанатичний аґітатор, душа повітових таємних антипольських організацій. Фанатичний, непримиренний українець-бойовик. Сумлінно виконує священичі обов’язки, без будь-якої матеріяльної вигоди організував кооператив, активний та енерґійний. Свідомо ненавидить державу і не приховує цього, фанатик і кандидат в українські „мученики“ – таку оцінку священикові давала польська влада у 1923 році.
Отець Е. Ковч походив зі священичої родини, народився у Космачі Косівського району Івано-Франківської области 20 серпня 1884 року. Він отримав добру філософсько-теологічну освіту в Римі. Поєднав своє життя з донькою священика і подружжя виховувало шестеро дітей. У місті Перемишляни, що на Львівщині, працював парохом протягом 20 років і запам’ятався людям, як добрий і чуйний пастор, який опікувався сиротами і бідними особами. Тому про нього казали, що „над його хатою янголи пролітають“. Був членом ОУН у час польської влади в Галичині, не дозволив людям вдаватись до помсти полякам у радянську окупацію, виступав проти антисемітизму з приходом німців.
Коли нацисти підпалили живцем євреїв у Перемишлянах, отець на очах у німців витягував людей із полум’я. Власне, таким чином священик врятував відомого белзького рабина Аарона Рокеаха. Отець Е. Ковч вільно розмовляв німецькою мовою і тому тоді зберіг собі життя і багатьом євреям.
„Мені цікавий епізод із біографії, коли його батько пішов капеляном в Українську Галицьку Армію (УГА) і о. Еміліян теж пішов. Недаремно маємо таку жорстку польську поліційну характеристику у 1923 році. Отець насправді не хотів миритись із польською окупацією Галичини і це дуже чітко видно з його дій. Очевидно, що він, як духовна особа, не міг стати бойовиком Української Військової Організації, чи якось долучатися до її процесів. Але він робив те, що міг, і це стало вислідом численних арештів отця“, – наголосив В. Бірчак.
У 1999 році о. Е. Ковча визнано праведником України, у 2001-му Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його Блаженним УГКЦ. Землю з концтабору Майданек, у якій залишився прах отця, 10 років тому українці привезли у катедральні собори УГКЦ.
„Тут я бачу Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей“ – такі слова о. Е. Ковча написані на меморіяльній таблиці в музеї в Майданеку. Цього року у Любліні встановлять пам’ятник „парохові Майданека“ – о. Е. Ковчу.
Фото надані Центром дослідження визвольного руху.
Галина Терещук працює для Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.