Д-р Альберт Кіпа народився 10 вересня 1939 року у Києві. Його батько Вадим Кіпа – видатний учень професорів Павла Луценка, Григорія Беклемішева і Абрама Луфера. Мама Алла Кіпа (з дому Дівішек) походила з родини письменника Івана Нечуя-Левицького, була учителькою музики. Після закінчення аспірантури В. Кіпа працював педагогом у званні професора Київської державної консерваторії по клясу фортепіяно.
У рік закінчення консерваторії здобув перемогу на Першому Всесоюзному конкурсі піяністів 1937 року. Блискучі концерти в Україні і поза Україною (Москва, Урал), виступи як соліста в симфонічних концертах (Київ, Москва) зробили В. Кіпу визнаним у музичних колах і серед поціновувачів клясичної музики. Останній концерт його кляси, що відбувся з величезним успіхом напередодні війни, відзначився виступом його учениці Аріядни Лисенко, внучки композитора Миколи Лисенка.
Перед захопленням Києва німцями консерваторію та її професорсько-викладацький склад евакуювали до Свердловська (Урал), де вона продовжувала функціонувати під одним дахом з місцевою консерваторією. Однак не всі викладачі виїхали з Києва. Одразу з приходом окупантів у Міській управі було зформовано ряд відділів, у тому числі й Відділ мистецтв. Викладачі, що лишилися у Києві, об’єдналися і продовжили заняття в консерваторії. Утримували консерваторію і виживали з родинами виключно за рахунок концертів.
У щоденнику художниці Ірини Хорошунової є згадка від 31 липня 1942 року про В. Кіпу: „Консерваторія навіть переборщила з організацією концертів. Протягом минулого і цього тижня – шість концертів. Публіка не встигає відвідувати. В неділю грав Корольков. На концерті публіка була представлена в основному німцями. (…) А вчора добре співала Тессейр і дуже добре грав Кіпа“.
Восени 1943 року В. Кіпа з дружиною, маленьким сином Альбертом і матір’ю опинилися у Берліні. В. Кіпа отримав посаду професора музики у Берлінській консерваторії. Згодом родина переселилася у табір для переміщених осіб у Гановері. Тут у подружжя народилася дочка Ірена.
У 1951 році Кіпи еміґрували до США. Юність майбутнього вченого пройшла у Ню-Йорку. Він здобув диплом бакалавра у Сіті коледжі, де й розпочав свою педaгогічну кар’єру, працюючи викладачем. У кожному щорічному концерті студентів і учнів школи, що відбувалися в Літературно-Мистецькому Клюбі в Ню Йорку, А. Кіпа демонстрував бузсумнівні здобутки піяніста. Він також виступав як піяніст-соліст на традиційних музичних вечорах Вищої школи Кардинала Гейса у Ню-Йорку.
Однак талановитий учень Музичної школи Вадима Кіпи став не музикантом, а відомим науковцем-германістом і будівничим української науки за межами України. Ступінь маґістра з німецької філології здобув у Пенсильванському університеті, у 1964-1965 роках був лектором-гостем на катедрі американських студій Університету Альберта-Людвіґа в Німеччині й одночасно студіював германістику.
У 1966 році А. Кіпа одружився з Оксаною Смулкою. Подружжя виховало двох синів – Марка і Дмитра. У 1972 році А. Кіпа захистив докторську дисертацію з німецької літератури у Пенсильванському університеті.
З Мюленберґ коледжем (Аллентовн, Пенсильванія) пов’язано 46 років педагогічної праці д-ра А. Кіпи, яка була відзначена високим званням першого професора-лавреата за видатні заслуги у галузі педагогіки, науки та професорської діяльности з нагоди 150-ліття заснування цього освітнього закладу. Він також був керівником Департаменту мов, літератури та культури Мюленберґ коледжу (1989-1993, 1997-2004). А. Кіпа, одночасно з викладацькою роботою, займав посади президента Асамблеї реґіональних голів Американської асоціяції германістів (1974) і президентa Асоціяції модерних мов штату Пенсильванія (1990-1992), працював у Національній консультативній раді при Департаменті освіти США (1980-1982).
Д-р А. Кіпа – дійсний член і багатолітній президент Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США, дійсний член і член Управи Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці, член Релігійного Товариства Українців Католиків „Свята Софія“ у Римі й голова цього товариства в США (1999-2004), а нині заступник голови, іноземний член Академії педагогічних наук України. Він належав до багатьох американських науково-професійних організацій.
Д-р Альберт Кіпа з Оксаною Радиш під час нагородження орденами „За заслуги“ у Генеральному консульстві України в Ню-Йорку. 2010 рік.
З 1982 д-р А. Кіпа також професор порівняльного літературознавства, а у 2004-2007 роках – ректор Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина). Слово науковця звучало на наукових конференціях не лише у різних містах США, але й у Боні, Фрайбурґу, Мюнхені, Варшаві, Празі, Торонто, Львові та його рідному Києві.
Впродовж багатьох років А. Кіпа отримував нагороди та ґренти від Фулбрайтівської програми, Національного фонду гуманітарних наук, програми IREX, Ґете Інституту, штату Пенсильванія.
Д-р А. Кіпа – автор багатьох наукових праць з порівняльної проблематики слов’янських та німецької літератур, рецензій, співредактор трьох збірників наукових праць, ініціятор і упорядник збірки романсів В. Кіпи. Він також головний редактор „Новин з Академії“, член видавничої комісії УВАН у США.
Україна відзначила науковий доробок і подвижницьку працю д-ра А. Кіпи у розбудові науки і культури на еміґрації, нагородивши його орденом „За заслуги“ ІІІ ступеня. Він очолює УВАН, гідно утримуючи її славні традиції і здобутки.
Ню-Йорк