В сучасному житті не бракує неясних‚ сумнівних‚ тривожних подій‚ котрі пригнічують розум і душу – особливо довго залишаючись без чіткого з’ясування‚ без вичерпної відповіді. До таких подій належить і недавня‚ 14 травня‚ візита Дмитра Козака‚ чільного кремлівського стратега з підкорення України‚ до Берліну. Й отаке нахабство: там він говорив з помічниками канцлерки Анґели Меркель не про Росію чи Німеччину‚ а про Україну. Тобто було грубо порушено неписане правило „нічого про Україну без України“. Цей принцип становив одне з важливих досягнень української дипломатії і безумовно діяв у роки президентства Петра Порошенка: будь-які міждержавні переговори про Донбас чи Крим могли відбуватися лише за участи української сторони.
Про самі ці берлінські переговори за спиною України невідомо зовсім нічого‚ крім обтічного запевнення Д. Козака‚ що вони „відбулися конструктивно“. Але й ця ніяка фраза в устах путінського післанця звучить зловісно. На й без того складні нинішні міжнародні обставини відразу падає тінь від нібито невидимої‚ але вже не один раз в історії відчутної „осі Москва–Берлін“. Згадаймо хоч би російсько-німецько-австрійський „союз трьох імператорів“ або Рапальський договір‚ або пакт Молотова-Ріббентропа. Звісно ж‚ нині світ вже не той‚ просто на очах змінюється звичний порядок речей‚ тільки про Росію годі сказати‚ що вона „вже не та“: ні‚ та сама‚ незмінно захланна‚ завойовницька‚ безнадійно відстала від світової цивілізації‚ знов і знов пнучись до того‚ що вже є засуджене колективним розумом людства‚ – до нового переділу політичних кордонів і поневолення сусідніх народів.
Одначе‚ чи направду є підстави підозрівати Берлін у потаканні кремлівському плянові щодо України? Чи направду канцлерка така наївна і не бачить‚ що мова весь цей час‚ від 2014 року‚ йде не про мир на Донбасі‚ а про знищення всієї незалежної української держави? Ситуація дуже неоднозначна і має‚ мабуть‚ не тільки ту темну сторону‚ що Берлін‚ по-перше‚ приймав Д. Козака всупереч умовам пандемійного карантину‚ а по-друге‚ – всупереч навіть тому‚ що той цілий Д. Козак перебуває під персональними санкціями з боку Европейського Союзу. І по-третє‚ Д. Козак їхав до Берліну‚ коли там вже знали про злам електронної пошти німецької канцлерки російськими гакерами. Вкрай сумнівно‚ щоб на тлі цих та усіх інших реалій А. Меркель запрошувала цього майстра підступности задля втілення імперських забаганок Володимира Путіна.
Тоді – для чого? Берлін не збирається поступитися своєю ролею головного посередника в переговорах щодо Донбасу. Головного і‚ наскільки це можливо для німців‚ об’єктивного. У березні‚ коли в Мінську росіяни кинули усі свої хитрощі на аґітацію за створення у Мінську Консультативної ради з участю так званих Донецької і Луганської „народних республік“‚ Україна спромоглася на рішуче „ні“‚ й Німеччина підтримала це „ні“. Для А. Меркель стало очевидним‚ що президент Володимир Зеленський вчасно усвідомив пастку тієї „ради“. І це вже та державницька позиція‚ котру Европа не може не поважати.
Та оскільки Москва‚ не зламавши хребта українцям у березні‚ перекладає провину за тривання війни на Київ‚ Берлін мусить якомога докладніше зрозуміти арґументи сторін і перспективу компромісів. Це логічна позиція‚ якщо ще врахувати‚ що невдовзі Німеччина перебере головування в Европейському Союзі і її голос набуде ще більшої ваги.
А тим часом Президент В. Зеленський все уважніше вдивляється у бік національно свідомої меншости українського суспільства‚ все краще вслухається в голоси непохитних патріотів батьківщини і все глибше вникає у справжні причини ідейних поділів і чвар у країні. Саме 14 травня‚ у той день‚ коли Д. Козак у Берліні скаржився на непоступливих українців‚ В. Зеленський своїм указом продовжив заборону в Україні на російські соціяльні мережі „В контактє» та „Однокласнікі», а також на „Яндекс», „Яндекс.Украина“, „Mail.ru“, „Лябораторію Касперського», „Доктор веб“ та ін.‚ відомі своїми ідеологічними диверсіями проти незалежної України.