Екскурсію проводить науковий секретар Черкаського обласного краєзнавчого музею Оксана Черкашенко. (Фото: Олександр Костирко)
ЧЕРКАСИ. – 16 лютого в обласному краєзнавчому музеї було представлено 50 народних ікон Середньої Наддніпрянщини кінця ХIХ-початку ХХ ст. Переважна більшість представлених ікон – з дерева, але також є на домотканому полотні та склі.
Найбільше привертала увагу відвідувачів гаптована ікона з зображенням свв. Димитрія Мироточенця (Солунського) і Мучениці Феодосії-діви‚ виготовлена майстрами Києво-Печерської Лаври у першій чверті ХІХ ст. в стилі українського бароко‚ гаптована золоченою та посрібленою ниткою, прикрашена перлами, бісером та перлямутром.
Ікона на виставці в обласному краєзнавчому музеї.
Ікона – спільна робота іконописців, які високохудожньо відтворили образи і руки святих олією на картоні, вкритому левкасом, зробили попередній малюнок для шиття, та майстерности монахинь, які безпосередньо втілили малюнок на тканині. Велика вірогідність, що ікону виконали вишивальниці Києво-Флорівського жіночого монастиря, з яким Києво-Печерська Лавра мала тісний зв’язок. Ікона була придбана у 1978 році у краєзнавця з Умані Ольги Діденко.
Ікона „Угамуй мої печалі“ (кінець ХІХ ст.) реставрована. Обов’язковим атрибутом є немовля із сувоєм у руках. До такої ікони молилися, щоб вгамувати жорстокість людського серця.
Ікона на виставці в обласному краєзнавчому музеї.
Виготовляли такі ікони сільські малярі, або як їх ще називали у народі „богомази“. Малювали ікони‚ в основному‚ для домашніх вівтарів, часто на замовлення, тому при виконанні враховувалися побажання замовника.
Народні ікони, або як їх в народі називали „боги“ або „образи“, мали сакраментальне значення у житті селянства. Але культове її значення для українців було зовсім не єдиним. Ікона в українській хаті – це і декоративний центр інтер’єру, що виконує розважальну, інформаційну, повчальну функції, і деякий показник добропорядности господарів. Власне, народна ікона з її простим і наївним уявленням про зовнішність святих значно вплинула на подальший розвиток професійного іконопису в Україні.
У хаті ікони тримали на центральному місці, на покуті під стелею, на тій стіні‚ біля якої стояв стіл. На поличці – основна пара „богів“ – „благословення батьків“ або „головні боги“. Якщо в хаті було більше ікон, ніж вміщувалося на божниці, а традиційно їх було від двох до десяти, то розвішували по кутах хати та стінах.
Мальовані образи були присутні при найголовніших подіях у житті українців: народженні, весіллі, похороні. Також іконою благословляли в рекрути, на чумацтво та в дорогу. Тому є навіть окремий вид народних ікон – „дорожні“.