„Лісова пісня“ у Ню-Йорку

НЮ-ЙОРК. – Виставою-феєрією „Лісова пісня“ за одноіменною п’єсою Лесі Українки, яка відбулася 1 і 2 лютого в Українському Народному Домі в Ню-Йорку, театр Івана Бер­нацького вкотре заявив, що є небуденним явищим в історії сучасної української діяспори Америки. Май­же 20 років ми спостерігали, як крок за кроком, від театру одного актора Народного артиста України І. Бер­нацького, у співпраці із аматорами сцени, він зростав до рівня великого злагодженого колективу.

Прем’єра засвідчила також, що два останні роки напруженої праці над виставою „Лісової пісні“, коли відточувався кожен рух, кожна репліка, манери і стиль, розроблялись костюми, стали особливо плідними у творчому пляні для цього колективу. Яскраві декорації, цікаві режисерські знахідки, бездоганна гра акторів – вражали.

Майстерно відтворені живі образи чи то реалістичні, чи сюрреалістичні у світі, який намагається знівелювати душу людини, зламати її, зробити глухою, незрячою, щоб жити задля матеріяльних благ, забувши про істинну вартісність Божого творіння, стали проєкцією на сьогоднішній день. Як вічний пошук до розуміння глибоко прихованої нашої людської сутности – занурення у потаємні закутки душі, підсилювала й алегорична мова Лесиних „чистих“ і „нечис­­тих сил“. Модерна Леся Ук­раїн­ка звучала сильно по-новому. Вона ж бо продовжує словом будити дух нації, бо, як і її Мавка „має в серці те, що не вмирає“.

Три Мавки (зліва: Ірина Пришляк, Ольга Панько та Аврора Гунько) з’єд­налися в образі Долі.

Мавка на сцені театру І. Бернаць­кого, за його ж режисерським задумом – не одна – їх три. І зіграли їх три різні артистки, як три різні світо­сприй­­няття, як три инакшості в одній особі.

Юна Мавка, яка вперше закохалася, як пташка у польоті, як жива природа, у якій все прекрасне: і сонце, і вітер, і вода, і земля. Окрилена щастям кохати і бути коханою, вона майже не торкається землі. Артистка Аврора Гунько у балетках не ходить, а танцює на сцені. Вона легко, як балерина, пливе, злітає. Її пишне плат­тя, в прекрасній гамі лагідних кольорів, в гармонії зі станом її душі. Ніжна, та коли щось загрожує її по­чут­тям – сильна. Без вагань дає відсіч Перелеснику. Його образ весь у чер­воному, як символ аґресивної впев­нености у своїй перемозі, цікаво відтворює актор Сергій Тарнавський.

Юна Мавка (Аврора Гунько) та Лукаш (Андрій Бейник).

Зустріч Мавки з Лукашем (артисти Андрій Бейник – 1 лютого і Петро Лотоцький – 2 лютого) сповнена особливою енерґетикою радісних емоцій, ніжних, теплих, як дотик променів весняного сонця. Вони охоплюють весь простір, переливаються як джерельна вода. Вся природа розквітає, наповнюється музикою голосів пташиного хору. І це так майстерно у повній співзвучності відтворено, що і глядач переноситься у той ліс, насолоджується його звуками, пахощами. За таке цікаве музичне і звукове оформлення вистави подяка Анд­рієві Бейнику, звукооператору Стасу Терентьєву, а за неймовірно прекрасне освітлення нічного неба – Ніні Терентьєвій.

П. Лотоцький у ролі Лукаша по-чо­ло­вічому стриманіший у виявленні своїх почуттів, аніж Лісова красуня, яка його полонила. Він зіграв також на початку вистави і Того, хто греблю рве. В обидвох образах пластичний. Але в тан життя вступає значно обережніше, аніж Мавка. Він тільки на короткий час намагається звільнитись від того, що тяжіє над ним, навіть ходить вверх ногами, виявляючи у такий спосіб свою радість, і, можливо, свій намір жити по-іншому, але це не природньо для нього. У короткому своєму щасті, він як голуб з голубкою вуркоче. Цей режисерський прийом вносить інтимність у відносини закоханих. Та його „вур-вур“, у відповідь на Мавчине, лиш до пори до часу. Як тільки Лукаш повертається до обмеженої соціяльними проблемами реальности, він не взмозі більше відповісти на миле запрошення Мавки до єднання двох сердець.

Русалка Водяна (Катерина Яворська) та Той, що греблі рве (Петро Лотоць­кий) у виставі 1 лютого.

Мавка акторки Ірини Пришляк інша. Вона намагається сподобатись матері свого коханого і задля цього перестає бути собою. Розгублена, невпевнена, нещаслива. Майстерно і тонко Ірина передає цей стан душі пристосуванства, коли героїня забуває хто вона, для чого сотворена.

Лісовик, якого грає Народний артист України І. Бернацький, немов Батько-Творець повертає Мавку до життя, для якого вона створена і буде вічно жити, залишаючись Дити­ною з чистим серцем і чистими помис­лами. Це повернення Мавки до самої себе передає третя акторка в образі го­лов­ної героїні – Ольга Пань­ко. Напри­кінці, три Мавки з’єд­ну­ються, і стають прообразом Долі.

Лісовик (І. Бернацький) з’явля­ється всього кілька разів на сцені, але його образ такий кольоритний, такий величний, що ця присутність, видима чи невидима, є повсякчас.

Аврора Гунько в ролі Мавки та Іван Бернацький в ролі Лісовика. (Фото: Степан Слуцький)

Світ мітологічний, у якому теж відбувається боротьба, чудово відтворюють Русалка Водяна (акторка Катерина Яворська), Водяник (Воло­димир Левицький), Русалка Польова – артистка Олена Пікунова.

Світ людських стосунків – артистки Людмила Грабовська у ролі Матері Лукаша та Христина Місюк у ролі Килини, настільки оголили душі своїх героїнь з їх обмеженістю, черствістю, облудністю, що знову і знову шукаєш відповіді на запитання, що робить людину такою злою? Бід­ність, нестатки, злидні, втрата зв’язку з життєдайною силою природи?

Килина (Христина Місюк), Лукаш (Андрій Бейник) та Мати Лукаша (Людмила Грабовська).

Серед людей тільки Дядько Лев, ролю якого чудово зіграв найстарший актор – Володимир Курило, у тих самих обставинах життя, живе у злагоді зі собою і з довкіллям. Його мудрість, спокій, умиротвореність мила не тільки людям, а й природі. У Лукаша є вибір наслідувати діда чи потонути в трясовині упадку людської душі. Його внутрішню боротьбу із собою, котрий як каже Мавка, „не може своїм життям до себе дорівнятись“, актор П. Лотоцький передає майстерно, пристрастно. В цьому образі він навіть сильніший, аніж в першій частині, коли грає закоханого юнака.

Цікавим був дебют хлопчика Левка Куляка, який зіграв сина Килини і який збудив своєю сопілкою Мавку до нового життя.

А Куць у виконанні Зевса Зелев­ського – неймовірно заворожуюча гра. Чудова пластика, легкість – скрізь пройде і скрізь пролізе, дай лиш йому волю. В чорному вбранні на початку п’єси, свій останній танець вкінці він відтворює весь у білому.

Куць (Зевс Зелев­ський).

Успіх вистави, як каже режисер-постановник І. Бернацький, театр завдячується багатьом людям, які працювали, як одна команда. Це і менеджер Оксана Ізбянська, помічник режисера Оксана Бевдис, організаційний директор Анатолій Рідкий, костюмер Галина Рідка. Красиві костюми виготовлені майстрами в Україні. Деко­рації – І. Бернацького та С. Терен­тьєва.

Вдячні глядачі, котрі щиро раділи і сумували разом з героями п’єси і стали співучасниками незабутньої імпрези, довго висловлювали своє захоплення оплесками та вигуками: „Браво“!