Минулого літа у черговий раз прикликали нас рідні Карпати, щоб бути там з усіма нашими людьми, тими, які досвідчили вигнання, з їхніми нащадками‚ щоб відзначити й вшанувати 70-річчя трагічної для населення з усього Закерзоння Акції „Вісла“. 35-та Лемківська Ватра відбулася у Ждині. Так люди з’їжджалися з усього світу, щоб бути разом і згадати незабуте.
У Бортному ми ночували увесь час нашої присутности на схилах лемківських гір. Я спілкувався з хлопчиною, віком менше 10 років. Ішли ми селом, минали старі хати і придорожні каплички. Зупинялися біля цих капличок, я розпитував хлопчину, а він пояснював мені, що це за каплички і старався втаємничити мене в життя нинішнього села. На ватру приїхали також родичі моєї дружини, яких виселили в тодішню радянську Україну.
Патріярх Святослав у Ждині. (Фото: Норберт К. Іван)
Літургію на святій горі Явір очолив Патріярх Української Греко-Католицької Церкви Святослав. Була чудова, літня погода. Вітали нас осиротілі церкви в обіймах сіл, в яких нас немає. Мовчазно запрошували нас цвинтарі, з поодинокими, в бур’янах‚ дерев’яними і мурованими хрестами на могилах наших предків. Люди прийшли і молилися.
А в Ждині були сотні наметів і автомашин. Зі сцени від ранку до пізньої ночі по схилах гір неслися чудова музика і спів, грали і співали ансамблі з Польщі і України, Словаччини і з колишньої Юґославії. Співали лемківські, а й загалом українські пісні.
Патріярхові Святославові я подарував останню збірку своїх віршів „Тільки з Богом“. Мило мені було привітати Владику Паїсія, Посла України у Польщі Андрія Дещицю, а також співачку та діячку на лемківській і загальноукраїнській ниві Софію Федину з України.
Пригадалась мені сумна сторінка з мого дитинства. Був 1960 рік. Померла моя мама. Їй було 47 років. Залишила троє малих дітей і тата, якому тоді було 56 років. Мені було 14 років, братові 11 і сестрі сім. Були в мене ще дві старші, вже заміжні сестри, але вони жили далі від нас зі своїми сім’ями. Настав день похорону мами. Чекаємо на священика. Це був римо-католицький священик, бо тоді греко-католицький священик жив далеко від нас. Тато пішов по священика, вийняв з кишені гроші‚ священик подивився на гроші й сказав‚ що треба більше платити. Тато тоді був шкільним сторожем у початковій школі. Платня була дуже маленька. Довелося самим поховати маму. Люди промовили належні молитви‚ занесли маму на цвинтар.
Після похорону мами ми перестали ходити до костелу на Службу Божу. Їздили з татом на Служби Божі до Зеленої Ґури, коли правили наші священики і в нашому обряді.
Лемкині на 35-ій Ватрі.
Це тривало якийсь час, доки до нашого села приїхав римо-католицький єпископ на місійні святкування. Тато через сусідів римо-католиків попросив про зустріч з владикою. Він погодився. Владика попросив парафіян села, тата і родину на похоронні молитви до костелу, а потім процесією всі перейшли на цвинтар і зупинились над могилою нашої мами, де владика відправив похоронні молитви і освятив могилу.
З того часу ми знову, коли не було нашої відправи у Зеленій Ґурі, почали ходити на Служби Божі і молитви до римо-католицького костелу в селі, в якому ми жили.
Зустрічайтеся на дорогах і стежинах рідних земель, де непогамовано пливуть наші річки і потоки, де шумлять ліси. Не забуваймо свого рідного.
Щоб не сталось, будьмо разом!
Бог нашим дороговказом.
Правда й віра ведуть нас.
Ворогам слід гріх простити
І по Божому нам жити.
Будьмо гідні. Любім рідне.
Це наказ!
Зелена Ґура‚ Польща