КИЇВ. – Роман „Цуцик” став значимою подією в літературному житті України, відколи 52-річний полтавець Віталій Запека відкрив у собі письменницький талант. До збройного конфлікту на Донбасі він був фотохудожником й входив до сотні найкращих в Україні. Провів на війні три роки, був бійцем батальйону спецпризначення „Полтава” спершу на відрізку від Волновахи до Маріюполя Донецької области, зокрема на Широкинському пляцдармі. Згодом батальйон „Полтава” перекинули на Луганщину.
Разом зі зброєю В. Запека завжди мав фотоапарат і зробив понад 10 тис. знімок, які тепер зберігаються у Полтавському і Центральному державному історичному архіві України.
Найстрашніше – коли на війні гинуть діти. Офіційно їх загинуло в зоні воєнного протистояння 272 особи. І антивоєнний роман „Цуцик” присвячений саме цим дітям, які стали жертвами воєнного конфлікту.
Коли В. Запека перебував на війні, писав винятково російською мовою, бо хотів, щоб його твори читали й одурманені жителі Донбасу. А відтоді як демобілізувався, принципово перейшов на українську мову, бо уже не може повернутися до себе колишнього, став зовсім іншим.
В. Запека майстерно показав поведінку молодого собаки в його дорослішанні й формуванні – від перших полювань на птаство до віднайдення друга. Зародження дружби між бійцем і собачам становить окрему лінію сюжету, при чому фактично основну, адже зовнішні події у той чи інший спосіб пов’язані з цим процесом, зумовлені вчинками обох героїв роману.
Автора можна назвати новатором, адже загалом антивоєнні романи присвячені інтимним, соціяльним, психологічним почуттям бійців. Натомість провідним персонажем В. Запеки стає пес, але це не заважає, а радше допомагає авторові показати війну, якою вона є, та наголосити, що навіть у найтемніші часи, у найтяжчих обставинах завжди знаходиться час і місце для людяности. Цю книгу мають прочитати в усіх сім’ях, де є діти.