КИЇВ. – Виставка „Перерваний урок“ відкрилася 8 листопада у Національному історико-меморіяльному заповіднику „Биківнянські могили“. 18 історій освітян, розстріляних у Лук’янівській в’язниці у 1937-1938 роках і таємно похованих під Києвом, представлено на її експонатах. Віктор Врублевський з села Чорнобиль Київської области, Іван Кутовий з Таращі, Іоїль Гребенчук з села Гороби Лубенського району, Василь Коровай з Прилук, Дмитро Русанович з Олександрівки Чернігівської области, Микола Попович з Тернопілля, Яніна Мейзель з Варшави. Карні справи й скупі відомості про них вдалося знайти в Галузевому архіві Служби безпеки України й інших архівах, музеях, бібліотеках. Середній вік закатованих – 43 роки.
За словами начальника управління Українського інституту національної пам’яті Ярослава Файзуліна найбільшою провиною репресованих вчителів було те, що вони не вписувалися у рамки існуючої тоді системи. Ці люди пережили Голодомор, вони багато чого бачили, тож не могли мовчати про злочини влади. Якщо від розстріляних літераторів і художників залишилися їхні твори, газетні й журнальні публікації про них, спогади сучасників і рідних, то про вчителів, лікарів, селян таких відомостей фактично немає. Більше того, багато справ репресованих у роки Великого терору знищено чи вивезено до Москви.
Все ж пошуковцям вдалося встановити імена та біографії майже 200 освітян. Приводом до арешту могла стати найменша підозра у нелояльності до влади. Діти принесли у школу підручники, з яких не встигли вирвати сторінки з портретами нових „ворогів народу“, а вчителька того не зауважила – арешт. Не розумієш‚ чому йде масова русифікація українських шкіл – арешт. Вдягнув вишиванку, співаєш українські пісні, ходиш у „Просвіту“ – арешт і розстріл. Більшість звинувачена в українському буржуазному націоналізмі. Вчителі польської, німецької й інших мов оголошувалися аґентами чужоземних спецслужб.
Генеральний директор заповідника Богдан Біляшівський, розповідаючи про виставку і заповідник „Биківнянські могили“, наголосив, що у Биківні засекречені поховання закатованих „ворогів народу“ тривали від 1937 і до 1941 року. Тут, як писав поет, – „по-мистецьки труп на труп ложили“. На лісовій околиці столиці поховано до 100 тис. людей, яких розстрілювати у Лук’янівці й інших тюрмах.
Покищо точно встановлено імена понад 16 тис. жертв сталінського режиму. Серед них Митрополит Василь Липківський, засновник творчої школи Михайло Бойчук, батько Степана Бандери – о. Андрій, онука письменника Михайла Старицького Вероніка Черняхівська, художник-монументаліст Василь Седляр, поет Майк Йогансен та ще тисячі науковців, мистців, священиків, вчителів.