Не оминули комуністичні репресії родин моїх батька й матері. Жертвами стали їхні батьки, обидва мої діди Павло Ковальчук, уродженець села Тернавки Хмельницької области‚ і Лаврентій Зоренко села Косівки Київської области.
Ще в січні 1935 року був заарештований Л. Зоренко. Його засудили на 12 років концтабору. Увесь термін покарання мій дід відбув у таборах Колими. Завдяки міцному здоров’ю вижив і‚ хоча втратив праву ногу‚ голодного 1947 року калікою повернувся додому. Помер у рідному селі восени 1981 року.
Мій дід по батькові П. Ковальчук народився в селянській родині‚ закінчив церковно-парафіяльну школу. У часи Української Народної Республіки разом з старшим братом Дмитром стали бійцями Армії УНР. П. Ковальчук був командиром чоти. 1919 року під час перебування військового підрозділу неподалік Старокостянтинова захворів на тиф. Міг би померти в лазареті через відсутність ліків, але про хворобу повідомили дідового батька Силу‚ який привіз напівживого сина додому. На щастя, молодий організм здолав недугу. Проживав з батьками і працював у їхньому господарстві. Згодом одружився і став успішно господарювати на своїй землі.
За розповідями бабусі, у їхній хаті вечорами збиралося багато людей, особливо молодих чоловіків‚ і допізна вели розмови про політику, про те, як жити далі, якщо влада відбере в селян землю, інвентар і знищить їхні індивідуальні господарства. 1930 року добровільно віддав до новоствореного колгоспу двоє коней і весь інвентар, придбаний колись за гроші, зароблені його батьком під час дворічного перебування у США. Знав‚ що йому, колишньому петлюрівцю‚ загрожує арешт і тюрма. У колгоспі працював полеводом. Восени 1932 року після затяжних дощів дуже рано вдарили морози. На полях залишилися хоч викопані, але ще не вивезені до цукрового заводу буряки. Через невивезені буряки п’ятьох полеводів 24 листопада 1932 року було заарештовано.
21 грудня 1932 року мій дід був засуджений до 10 років позбавлення волі і етапований на будівництво Біломоро-Балтійського каналу. Всі важкі роботи виконували вручну. Дід важко захворів і перебував майже в безнадійному стані. У той час було ухвалене рішення відпускати додому виснажених в’язнів, які перебували на порозі смерти. Наприкінці голодного 1933 року він приїхав додому.
Проте влада не дозволила дідові залишатися в рідному селі, оскільки термін покарання залишився не відбутим, а судимість не була погашена. Впродовж пів року він мусив покинути межі України. Їхати вирішив у Челябінську область з жінкою і двома синами. Працював ремонтним робітником. Заготовляв сіно і вирощував биків. 31 березня 1938 року його заарештували. Переказав дружині, щоб продала все майно і негайно поверталася в Україну, бо він уже ніколи з в’язниці на волю не вийде.
Жінка й діти виконали наказ й приїхали в Тернавку. Згодом дільничний міліціонер приніс довідку, що П. Ковальчука було засуджено на 10 років без права листування‚ але 1942 року він помер у таборі від хвороби серця. Мій батько розповів про цю довідку Купріянові Заянчківському, який працював секретарем сільської ради.
Той, вислухавши сумну новину, відкрив таємницю про причетність місцевої влади до долі діда. Виявляється, на початку березня 1938 року до сільської ради надійшов лист з вимогою надіслати характеристику на колишнього жителя Тернавки П. Ковальчука. Голова сільської ради Бенедьо Шмигельський наказав секретареві написати характеристику, зазначивши, що П. Ковальчук – ворог більшовицької влади‚ добровільно пішов воювати за Україну й дослужився в Симона Петлюри до посади командира чоти. Воював би й довше, якби не хвороба. А потім проліз у колгосп, щоб із середини його розвалити.
28 серпня 1938 року в Челябінську комісія НКВД СРСР винесла смертний вирок моєму дідові. Загалом впродовж 1938 року було розстріляно дев’ятьох тодішніх жителів Тернавки. Іще декілька цікавих фактів. З „Книги пам’яти Челябінської области“ я довідався, що 3 жовтня 1938 року були розстріляні також двоюрідні брати мого діда Григорій й Гаврило Ковальчуки з села Тернавки.
Багато українців, не знаючи справжнього минулого свого роду і народу, не орієнтуючись у сучасних політичних подіях, голосують за антиукраїнських (промосковських та олігархічних) кандидатів і промосковські партії на президентських і парляментських виборах.
Знаймо: тільки послідовно українська за духом, мисленням і способом діяльности влада в демократичній, могутній, заможній українській державі стане запорукою волі, безпеки, достатку, щастя і процвітання української нації на рідній землі!
Бориспіль, Київська область.