Basic HTML Version
Олмош і його люди, увійшовши до фортеці, принесли безсмертним богам
великі жертви і бенкетували чотири дні. На четвертий день князь Олмош
скликав раду і прийняв присягу від усіх своїх людей, наставив свого сина
Арпада ще за свого життя князем і повелителем. І став іменуватися Ар-
пад мовою чужинців (не-мадяр) князем Гунварії, а його воїни від Гунга -
гугварами, і назва ця збереглася в усьому світі досі". Виведення навіть ет
ноніма угорців від міста Ужгород - одна з фальсифікацій Аноніма, яка
показує надзвичайне значення Ужгорода для свято-стефанської корони.
Це місто згадане Анонімом ще раз: 903 року. Арпад, зруйнувавши Бор-
жавський замок (нині с. Вари на Берегівщині), усіх полонених „наказав в
кайданах відвести у фортецю Гунг", але дане повідомлення сумнівне, бо
малойвірно, що кочовики могли так довго утримувати Ужгород. До того
ж, назвавши три захоплених закарпатських міста (а Земплин ще й кошту
вав життя самому Олмошеві), Анонім делікатно замовчує, що це були
далеко не всі фортеці краю. На сьогодні відомі тогочасні городища по
близу сіл Гараздівка, Дяково, Білки, Мала Копаня, Вишково, Данилево,
Олександрівка, Дулово, Вільхівці-Лази тощо. Показова назва села, якг
лежить на півдорозі між Хустом і Даниловим городищем - Боронява. С.
Пап вважав, що первісна його назва була Оборона, тут теж знаходилося
укріплення, яке так і не зміг здобути Арпад. Саме на Хустщині довго по
бутували перекази про князя Лаборця. Ними скористалися в своїх працях
І. Базилович, М. Лучкай, Я. Коллар. Один з них записано на початку XX
ст. і опубліковано К. Заклинським. Про загиблого ужгородського князя
там мовиться так: „І Лаборець із своїм войском дуже бистро билися, но
єму не стало войска і тогда ун загнав тих людей, що били у нього, аби
дали знати людям, що напали на него мадьяре. Они дали знати людям.
Но дали знати і нашому селові, щоби шли битися з мадьярами. Но наше
село било іще мале і много помочі не могло дати. Но кулько було леге-
нов, усі пішли". Переказ прекрасно доповнює дані Аноніма, передає і те,
про що хроніст волів не згадувати: „І зобралися до Ужгорода і як ішли по
дорозі, стрітилися з мадьярами. Они билися і як легені і куражні імили-
ся з ними до битви і убили мадьярув. Прийшли до Ужгороду, но там уже
дзвони били, сумно било. Такий великий сум бив, що тота пташка, що
так весело співала, зажурилася. Звідують легіні драгуські, що сумує усьо
в Ужгороді. Кажуть люди, ужгородські русини, що вороги русинам при
йшли із чужого краю, мадьяре, гет убили людей та й убили руського кня
зя Лаборця. І они засумували, із великим сумом запрятали князя Лабор
ця. Двайцять попув му служило, трийцять дякув му співало". Останній
штрих дуже важливий - краяни мали змогу з почестями поховати князя
Інший варіянт переказу записав словацький вчений Носак-Незабудов у
селі Ластомирі (20 кілометрів західніше Ужгороду), де І було убито кня
зя над річкою Свіржавою, яку з того часу назвали Лаборцем. Селяни по
казували там руїни церковці, збудованої над княжою могилою. З іншого
боку, С. Пап вважав, що Лаборця перепоховано у Горянській ротонді.
Оскільки останню переважно датують ХП-ХШ ст., це свідчить, що па
м'ять про князя жила в народі і в часи Аноніма. Напад Олмоша на Унг не
99