Basic HTML Version
тований виклад подій), переконуємося, що досягти її київські князі мо
гли, лише об'єднавши знов усі землі і племена антського союзу. Це під
тверджує і сам Нестор: „І жили у мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і
радимичі, і вятичі, і хорвати". Поряд з „Повістю времяних літ", іншим
важливим джерелом з тогочасної історії Закарпаття є латинська хроніка
„Діяння угрів", автор якої не вказав своє ім'я, тому увійшов до історії як
Анонім. Вперше хроніку було надруковано 1764 року, а українською мо
вою її переклав канонік Мукачівської єпархії В. Гаджега. Це твір далекий
від суворости Нестора, становить собою щось середнє між літописом та
історичним романом. З його тексту відомо, що Анонім - нотар угорсько
го короля Бейли. Щоправда, єдиної думки, якому саме Бейлі він служив,
немає. Одні вважають, що це був Бейла II (1131-1141), інші - Бейла III
(1172-1196), ще інші - Бейла IV (1235-1270). Останнє найімовірніше. Пе
реживши монгольську навалу, відігравши значну ролю у припиненні роз-
горатання Батиєвого наступу в Европі, Угорщина заплатила за це найдо
рожчою ціною. Татари безжально винищували непокірне населення, осо
бливо у лісистих краях, придатних для партизанської боротьби. Біль
шість носіїв історичної пам'яті загинуло, країну відкинуто далеко назад.
Слід було відроджувати з руїн усе - міста, села, торгівлю, історичні зна
ння. Це був найзручніший час, аби переписати минуле по-новому, на дого
ду коронованому замовникові. Літописцеві створили всу умови. Він ко
ристувався солідною джерельною базою, своїми географічними і місце
вими топографічними знаннями залишив далеко позаду інших сучасних
йому авторів, які писали про Угорщину. Але Анонім мав обов'язково по
казати, що угри прийшли в напівдику, рідко заселену землю (такою вона
й була, тільки не в кінці IX, а в середині XIII ст.), що саме їм вона завдя
чує всіма благами цивілізації, що головну ролю у „здобутті батьківщи
ни" мадярами відіграли Олмош і Арпад, засновники правлячої династії.
Для цього Анонім вдавався до найфантастичніших вигадок - на зразок
того, що по дорозі в Карпати угри вщент розбили київського князя і за
хопили його столицю. З тих же причин хроніст пише, буцім на Закарпатті
владарювали воєводи болгарського царя. В часи Аноніма всі сили слаб
кого вже так званого другого Болгарського царства було спрямовано на
оборону від турків, які врешті-решт і захопили його. Для Угорщини ця
держава не становила реальної небезпеки - на відміну від північного су
сіда, Галицько-Волинської Русі, яка 1245 року розгромила угорські вій
ська, а відтак утвердилася принаймні на частині Закарпаття. Тому питан
ня про те, чию владу застали угри на Закарпатті - Болгарії чи Русі, Ано
нім вирішував, виходячи не з джерел, а з політичної коньюнктури.
І все ж значення Аноніма як одного з перших авторів, що писали про
Ужгород, величезне. Ось що він говорить: „Угри, зрадівши більше зви
чайного, під'їхали під фортецю Гунг, аби здобути її. Як тільки розташу
валися табором навколо мурів, володар кріпості Лаборци (Лаборець),
якого звали його мовою „дука", втік до фортеці Земплин, будучи пере
слідуваний ратниками князя (Олмоша), які спіймали його біля однієї річ
ки, на місці повісили, і з того часу річка ця несе ім'я Лаборця. Тоді князь
98