Basic HTML Version
на: „Не карпи дали ім'я горам, а самі отримали назву від Карпат". У
свою чергу, це свідчить, що карпи оформлювалися як етнічна цілість
саме у карпатському регіоні, а не прийшли звідкись уже сдиним устале
ним племенем. Відтак цілком логічним видається припущення про по
дальшу трансформацію назви „карпи" у „хорвати". Причини та механізм
такої видозміни покищо незрозумілі, хоча явно, що цим двом різним
формам відповідають дві стадії розвитку одного й того ж контактного
етносу. Цікаву характеристику найдавнішому хорватському племені дав
М. Бескид. На жаль, вона не здобула розвитку у подальшій історіогра
фії: „Це ім'я у своїй первісності не означало якийсь окремий слов'ян
ський народ, але було спільним позначенням для всієї слов'янської
маси,., етнографічний склад якої, внаслідок натиску при переселенні на
родів, був змінним". Цим пояснюється широке побутування на Закарпат
ті топоніміки, типової не тільки для древлян, а й для уличів, тиверців і
навіть взагалі далеких сіверян.
Звідси Велика Хорватія, про яку відомо літописцеві Нестору, природ
но ототожнюється з так званим історичним Закарпаттям в період найзна-
чнішого поширення слов'ян у цьому регіоні. Проте період стабільного іс
нування цього досить різношерстого племенного об'єднання урвався на
початку VII ст., після того, як авари, розгромивши Антську державу,
вриваються до Паннонії і починають загрожувати навіть Візантійській ім
перії. Щоб здобути союзників проти аварів, імператор Іраклій (610-641
р.) звернувся до хорватів і надав їм для поселення територію сучасної
Хорватії. За повідомленням Костянтина Багрянородного, хорвати пересе
лилися великою групою, яку очолювали п'ять братів: Киюк, Левел,
Коснець, Мукол і Горват, а також їхні дві сестри Туга і Вуга. Невдовзі
услід за хорватами, які вирушили з району Західних Карпат, послідували
племена сербів - з району Східніх Карпат. Іраклій радо прийняв і нових
переселенців, надавши їм землі навколо Солуні. Але тим не сподобався
наданий край, і вони були поселені на схід від хораватів.
Проте на Закарпатті продовжувало й надалі існувати мішане населення,
яке їхні сусіди називали то хорватами, то сербами. Межі Великої Хорватії
на заході окреслюється пізнішим угорським комітатом Гемер, назва якого
пояснюється із старонімецької як „межа, кордон". Саме тут у ранньому
середньовіччі проходила етнічна межа між слов'янами та германцями.
Нестор повідомляє, що під час візантійсько-перської війни 627 року за
Карпатами вперше з'явилися „білі угри", які прийшли сюди як союзники
візантійського імператора. Проте це був лише один з багатьох епізодів у
багатовіковій епопеї „пошуків батьківщиин" мадярами. Східньослов'ян-
ський же світ після аварського погрому перегруповується по-новому, те
пер вже навколо Києва, який стає центром Руської держави. Нестор су
воро дозує інформацію про ті віки, хоч і відчувається, що він знає біль
ше, ніж пише. Перед ним стояло завдання звеличити саме династію Рю-
риковичів, до якої належав замовник, тому й не дуже поширювався про
здобутки попередньої династії Києвичів. Але з того, що нам відомо про
велику перемогу Русі над Візантією 860 року (з неї Нестор і починає да-
97