Basic HTML Version
„їх розмістили по кільканадцятьох таборах полонених в Англії і Шот-
ляндії та використовували на сільськогосподарських роботах - аж до
звільнення з полону наприкінці 1948 року", - згадує В. Микула.
Після звільнення з полону для дивізійників простягся шлях у замор
ські краї. Спільні таборові будні до кінця випрозорили їхні думки про
себе і свої патріотичні змагання. Вони знову мали важливу мету - сказа
ти світові, хто вони та за що боролися, сказати правду, яка врешті-решт
розвіє брудні хмари совєтської пропаганди.
Загартовані у збройній боротьбі, вони не лякалися прийдешніх днів, як
пише у своєму вірші „Ясний шлях" Богдан Ольгин:
Я не лякаюся прийдешніх днів, сповитих
густою млою тайн, серпанком непроглядним.
Чужий мені тежжах перед Молохом владним,
невинних жертв жадним, йому на пир побитих. ...
... Бо в мене - ясний шлях. Підземних, темних ходів
діткнутися не смів мій крок ні на хвилину.
Я мандрував життям, а сонце без упину
всміхалося мені. Я в темряві не бродив.
І я - не сам один. Зо мною сотні друзів,
гартованих огнем і лихом недобитих,
безстрашних у боях, вінками слави вкритих;
їх не злякає й смерть; вона в них у нарузі.
Ми підемо у світ, сильні та непоборні,
задивлені в мету, що кличе нас і манить,
і сонце переб'є нам темряву й тумани,
і вітер з-перед нас розвіє хмару чорні.
Меморіяльний цвинтар біля села Лядське- Червоне.
Тут перепоховані вояки Дивізії, поляглі в бою під Бродами.
76