Basic HTML Version
Загальний вигляд табору полонених дивізійників у Ріміні, Італія.
Вілях і Тарвіський перевал, ... до табору полонених в Белярії, на північ
від Ріміні, на Адріятичному узбережжі. В листопаді 1945 року полоне
них перевезено до табору 5 км на південь від Ріміні, на колишнє військове
летовище, де вони перебували до травня 1947 року".
Впродовж дворічного життя в полоні вояки-дивізійники не заломили
ся, не втратили віри у правильність свого чину збройної боротьби - хоч і
в чужих мундирах - за волю свого народу і України. Гірка доля полоне
них не один раз кидала їм під ноги колоди, котрі здавались непереборни
ми. Невідомий автор Микола Сокирка у своїй поемі „Задротанія" ось як
пише про це:
Це повісті временних літ
Про галичан і наддніпрянців,
Які, потрапивши за дріт,
Дістали ймення „задротанців". ...
Крім голоду, холоду та всяких інших задротанських негараздів, дово
дилось також майже кожного дня впродовж декількох тижнів уникати
„міцних обіймів" совєтських репатріяційних чиновників:
Скрізь в таборі загули:
„ Чорти Ваньку принесли!
Знов приїхали. Хотять
Нас „на родіну" забрать"!
Мужньо перейшовши крізь величезні випробування, „задротанці" сер
цями щохвилини линули в рідну Україну, хоч добре розуміли становище,
в якому перебував світ і вони самі, як про це виразно говорить Б. Бора у
вірші „У полоні":
Як свічки, у полоні згоряють
Молоді неповторні літа.
Чужина. За дротами співають
Про далеку вітчизну жита.
...
Але співали не лише жита... Незважаючи на табірні умови, україн
ські полонені своєю молодечою енергією І несхитним оптимізмом
74