Basic HTML Version
Наталя ОКОЛІТЕНКО
ДОЦІЛЬНІСТЬ НЕДОЦІЛЬНОГО
(зі статті „Ми оточені таємницею")
Для німецького філософа Емануїла Канта найбільшими загадками
були „зоряне небо над головою і внутрішній закон усередині нас"- голос
совісти. Навіть звучання цього слова промовляс багато: со-вість, тобто
ми живемо з вістю. З вістю - про що? І хто нам ту вість послав?
Різні природні, історичні умови розвитку людей зформували в них
неоднаковий зовнішній вигляд та різні звичаї, однак за різних епох на різ
них конитнентах правова культура народів була навдивовиж подібною,
хоч історичні й географічні зв'язки між ними склалися набагато пізніше.
Етична основа всіх релігій теж однакова. Ісус Христос повсякчас підкрес
лював, що він не вчить чогось особливого - лише того, що здавна було
відоме пророкам та святим людям.
Внутрішній закон - це те, що робить людтство єдиним цілим: завдяки йому
нам близькі герої і скандинавських саг, і слов'янських легенд, й індіянських
казок, хоч нас від них віддаляють тисочоліття. Та от що найдивовижніше!
На Землі довкілля постійно має підтверджувати доцільність поведінки
живої істоти - інакше та поведінка мусить змінитися. А в людському сус
пільному житті немає чогось такого, що б утверджувало норми добра.
Навпаки! У кар'єрних змаганнях скромний неодмінно програє нахрапис
тому; безкорисливий та щедрий надбає менше багатства, аніж загребу
щий; орієнтований на високі ідеали віддасть людям те, чим не поступить
ся цинічний. Добро само себе обмежує, добро несумісне з насильством, і
тому на побутовому рівні нібито поступається перед злом. То, виходить,
зло сильніше? Ні! Коли б це було так, то „кандидати в переможці" ще на
світанку історичної ери не мали б кого перемагати- на агресивного за
вжди знайдеться ще агресивніший, на жорстокого - ще жорстокіший. І
так аж до самознищення людства. За всіх наших суперечностей ми сущі
на своїй плянеті завдяки тому, що мовби несемо в собі пам'ять про інші
світи, з не такими грубими, як на землі, мірилами цінностей, з проясне
ним змістом життя і високою його метою. Адже те зриме, матеріяльне,
речове, чого на сьогоднішній день прагне більшість людей, в кінцевому
підсумку обертається ілюзією: на той світ не забереш нічого.
Справді нічого? Бо що боронить цей внутрішній закон, що його уивер-
джує, як не інтуїтивне відчуття, що існують набутки, які не доведеться
складати на порозі смерти. Бо тільки внутрішній закон, цей Божий запо
віт, заповіт Вічности. й винесло людство з усіх своїх випробувань вогнем
227