Basic HTML Version
і мечем, золотом і славолюбством. Руйнуються могутні царства, щеза
ють з плянети цілі народи, а внутрішній закон не тьм'яніє і, виходить, по
при всю свою ефемерність та незахищеність, це єдина справжня реаль
ність нашого матеріяльного світу.
Можна сміливо стверджувати, що„блага вість" про істинні цінності дана
всім без вийнятку. Внутрішнім законом можна знехтувати, його нетяжко
обійти, однак і найзапекліший злодій зі страху перед покаранням просить
мислосердя - і вже тим визнає зверхність добра. Доказом його сили є те, що
зло мусить входити в суспільство, маскуючись під боротьбу за вищі ідеали.
У світі небагато людей, котрі чинять безаконня з самої тільки любови до
нього - переважна більшість „мусить", бо „потрапляє в обставини". Доніс
на товариша - „інакше кар'єра була б загублена", кинув напризволяще ста
ру матір - „бо за працею світу не бачив", вдався до нечистої комерції -
„інакше як би мав прибутки?". Все це нібито можна зрозуміти. Зрозуміти,
але не виправдати; причин для переступу через моральний закон бути не
може, й ніколи мета, нехай навіть ніби шляхетна, засобів не виправдовує.
З точки зору боротьби за матеріяльні блага, відданість внутрішньому
законові невигідна, бо обмежує людину в засобах. Та чи справді той, хто
неухильно дослухається голосу совісти, програє? Ні в якому разі! Все на
світі має глузд настільки, наскільки воно пов'язане зі специфічним станом
людської душі, який називається щастям. Його ж здебільшого і втрачають
у життєвих боріннях. Важливе не те, що і скільки ти маєш, а як оцінюєш
свої набутки. „Подяка всеблаженному Богові, що потрібне зробив нетяж-
ким, а тяжке - непотрібним", - писав наш Сковорода.
І прагнення побудувати справедливе суспільство на землі - не порожня
утопія, як нам намагаються втовкмачити сьогодні, - а віддзеркалення
внутрішнього закону в суспільних процесах, того Царства Божого, яке
Ісус Христос заповідає повсякчас шукати, хоч шлях до нього тяжкий, і
людство нерідко збочує на манівці...
o^gg^ o
228