Basic HTML Version
УНР на державному рівні пов'язано з підписанням угод з Туреччиною.
Союз визволення України, створений у Відні, звертався до уряду Туреч
чини за військовою допомогою в 1919 році. Туреччина, вбачаючи в
Україні захисну буферну зону, що відмежовує Росію, погодилася на
створення українсько-турецької армії, яка мала звільнити від росіян
Кубань. Однак цей проект зіткнувся з упередженим ставленням україн
ців, для яких релігійний фактор переважив у виборі союзників.
Подальший розвиток подій у Туреччині нагадує утворення „країни
рад" під керівництвом Леніна. У той час, як Україна переживала
складні процеси становлення і втрати державности, Османська імпе
рія остаточно занепала, і у 1928 році там відбулася революція, яку
очолив колега Леніна Кемаль Ататюрк. Час від часу новостворена
турецька республіка опинялася під загрозою „встановлення диктату
ри пролетаріяту". Саме тоді радянська преса активно формувала об
раз Туреччини як країни, що розвивається. Але починаючи з 80-их
років XX століття країна різко змінює напрямок розвитку, відбува
ється докорінне реформування економіки і Туреччина стає активним
і впливовим учасником міжнародних політичних процесів.
Велика частина українців переконана в тому, що Туреччина - азіятська
країна, столиця якої Стамбул, де на кожному кроці трапляються гареми,
а малоосвічені мешканці пишуть арабською в'язью.
Щодо місця у геополітичному процесі, то Туреччина вважається євро
пейською країною, до того ж вона є членом-співзасновником НАТО.
Мало хто з українців знає, що столиця Туреччини - Анкара. Ще мен
ше здогадуються, що Стамбул (по турецьки Істанбул), Константинополь
(столиця християнського світу, де приймала хрещення княгиня Ольга) і
Царгород (на ворота якого досить часто намагалися прибити щит князі
Київської Русі) насправді одне і теж місто.
Суспільно-політична активність населення надзвичайно висока. У цьому
турки значно випереджають „затурканих" українців. Вони беруть активну
участь у законотворчих процесах і свідоміші своїх політичних та соціяльних
прав. В той же час існує реальна підзвітність депутатів меджлісу своїм ви
борцям, чого так бракує в Україні. Наприклад, на другий день після земле
трусу люди, які чудом врятувалися, але втратили все майно, вимагали при
сутносте своїх депутатів на місці трагедії й активних заходів щодо арешту ке
рівників тих будівельних фірм, які не враховували чинника сейсмічно стій
косте. В Україні в подібній ситуації навряд чи комусь таке спало б на думку.
У Туреччині гареми відносять до минувшини. Так, шаріят дозволяє за
певних умов (наприклад, безпліддя дружини, а також відповідне матері-
яльне становище чоловіка, що дозволяє утримувати двох чи більше дру
жин і таке інше) мати до чотирьох дружин. Але оскільки зараз існує
можливість розлучення, сім'я навіть з двома дружинами в Туреччині -
рідкість. Проте таке соцІяльне явище, як коханка одруженого чоловіка,
трапляється вкрай рідко.
Українці думають, що гареми формуються з невільниць-одалісок, яких
купують просто на ринку. Торгівля невільницями у всі часи була нелегаль
ні