Basic HTML Version
мовляли його, пропонували на якіїсь час той похід відкласти, вернутися
до Вавилону, відпочити та поповнити армію, яка значно змаліла. Але
Александер таки вибрався на Індію, адже ж він - син бога Зевса, і йому
та його армії нічого лихого не може статися.
Три роки ходив Александер зі своїм військом безконечними просторами
Індії, зводив тяжкі бої з різними князями, щоб їх підкорити під свою вла
ду, при чому у кожному бою був ранений, і хоч щоразу одужував, все ж
рани давалися взнаки. Щоб уникнути бою з сильним військом одного кня
зя і легко його підкорити, він одружився з їхньою царівною Роксаною.
Щойно влітку 327 року Александрові вдалося над річкою Гидаспес роз
громити армію індійського царя Пора, яка вийшла проти Александра на
слонах. Після того бою Александер наставив в Індії кілька магаражів (гу
бернаторів), щоб для нього збирали податки і утримували владу, а сам зі
своєю армією пішов далі на схід і дійшов до ріки Інд. Думав, що тут за
кінчується Індія та що він осягнув свою ціль. Але азарт вояка кликав
його вперед. Вояки відмовляли його від дальшого походу, вони були
вкрай виснажені, армія здесяткована надто далеко відійшла від Вавилону
- на 1800 кілометрів. Зайшла проблема повернення. Вирішили вертатися
водним шляхом, по ріці Інд до Арабського моря. Збудували кілька кора
блів, і фльотилія пустилася у подорож. Часто причалювали до берега
ріки, Александер висідав і коли знаходив якесь військо, то починав бій.
щоб підкорити під свою владу. Подорож тривала сім місяців. Насамкі
нець, уже недалеко моря, Александер натрапив на дуже сильну і дуже во
йовничу орду мелісів. Він її розбив з великою трудністю, але з того бою
ледве вийшов живим. Мав рану біля рани і велику діру у голові, від спи
са. Тут армію було поділено. Частина залоги кораблів і вісім головних ко
мандирів, які опікувалися Александром, вирішили піти коротшою доро
гою, сушею, щоб якнайскоріше привезти Александра до Вавилону. Біль
ша частина залоги кораблів продовжувала подорожувати водним шля
хом, як було запляновано. На Арабському морі їм вдалося мати кілька
боїв з морськими піратами, і щойно по кількох місяцях прибули у Пер
ську затоку. Подорож сушею тривала близько шести тижнів. Александра
привезли до Вавилону напівживого, непритомного, у великій гарячці.
Його поклали на підвищений лежак, маси народу підходили до нього з
плачем і кликали: „Царю, сину Зевса, відізвися!". Але він уже не гово
рив. Вітав публіку легким рухом голови і пальцями на руках. Так він про
лежав три дні і помер 10 червня 323 року до н. є. на 33-му році життя. На
вимогу командирів, які ним опікувалися, його було забальзамовано, по
кладено у позолочену труну, обсипано золотими листками, а труну вкла
дено у саркофаг. Так Александер пролежав у Вавилоні три місяці, а тоді
його перевезено до Єгипту. Катафальк тягнули 64 віслюки.
Після смерти Александра його імперія розпалася на багато малих держав.
У Єгипті зайшли суперечки, де його поховати. Заповіт велів поховати його
в єгипетській святині, в Атосі. Військові провідники наполягали, щоб його по
ховати у родинному гробівці, у Македонії, але губернатор Єгипту Птолемі ви
рішив поховати його в Александрії, у місті, яке Александер заснував.
147