Basic HTML Version
рунками вважались соколи, які Київ дарував послам інших держав, а
сам отримував як данину від Мокосви
5
(мокші), мордви, голяді, мері,
весі, воді - угро-фінських племен на північ та схід від кордонів Київської
Русі, та в'ятичів - східньослов'янського союзу племен, які до перемоги
Святослава Ігоревича над хозарським каганом Йосифом у 965 році вхо
дили до складу Хазарії та платили данину „по шелягу од рала".
Початок XVIII ст. був ознаменований розквітом соколярства в Московії,
де ця забава мала традиційно східній тип діяльности - як за термінологією,
так і за своєю сутністю, бо передбачала наявність рабського устрою соколь
ничих дворів. Достеменно відомо, що за незначну провину наглядача за
ловчими птахами без суду й довгих розмов могли скарати на смерть.
На цей час в Московії вже був сформований соціяльний прошарок т.
зв. „дворян", який за своєю сутністю відрізнявся від європейського по
няття „nobility" і походив від московського поняття „дворця", а також
брав початок від опричників Івана IV. Дана соціяльна група випросила
собі право тримати ловчих птахів, щоб мати можливість брати участь у
соколиних забавах зверхника, у такий спосіб тішити його.
Існує міт про те, що цар Олексій Михайлович (Тишайший), будучи ве
ликим прибічником і любителем соколиного полювання, створив пись
мовий твір, відомий під назвою „Уряднік сокольнічьєґо путі". Дане твер
дження не витримує критики, бо відомо, що цар був неписьменним. По
милково приписуваний йому літературний пам'ятник, є значно пізнішим
фальсифікатом - з причини, по-перше, відсутности первинного списку, а
по-друге - невідповідности мови та московитської школярської терміно
логії, яка в той час і навіть нині є типово азіятською.
Твір часів Олексія Кобили, нащадки якого пізніше стали „Романови-
ми", не міг бути написаний будь-ким з підданих і наближених до нього
московитів, окрім письменних православних монахів з України, Литви
або ж писарів-киян чи поморів, які володіли церковнослов'янською ад
міністративно-службовою мовою.
Вірогідним джерелом і версією появи у Москві твору також можуть бути
пізніші численні кампанії конфіскації рукописів у часи жорстоких пересліду
вань старовірів та пограбувань бібліотек українських монастирів.
Період владарювання спочатку Федора, потім Софії, а пізніше тирана Пе
тра, який призвів до того, що всі види діяльности, що не були спрямовані на
укріплення його особистої влади й оголошувались шкідливими, характери
зується занепадом соколярства. За „Указом" 1721 року підлягали конфіска
ції всі ловчі птахи. Виконавцям волі Петра приписувалось відбирати птахів у
їхніх власників. Особи, які не бажали розлучатися зі своїми улюбленцями,
мали бути урядниками побиті батогами та піддані іншим тортурам.
Так в Московії остаточно закріплювалась реґлементація вищої влади
над підданими навіть в таких невинних забавах, як мисливство.
Відтак, в Україні, яка через необережне зближення з Московією за ча
сів гетьманства Богдана -Зиновія Хмельницького номінально потрапила
під вплив Московії, соколярство через запровадження різноманітних
форм обмеження вольностей громадян починає занепадати й забуватись.
138