Basic HTML Version
Та біда в тім, що „евразійство" було не лише історичною школою, але
й геополітичною доктриною. Слід пам'ятати, що двадцяті роки - це пері
од випрацювання відомих геополітичних „конструкцій" у Німеччині й
Італії та становлення тоталітарних режимів у ряді європейських країн, у
тім числі й у Радянському Союзі. Прояви цілого ряду далеких від ідеалів
демократії ідей знаходимо і в писаннях російських „євразійців".
Щоб дати читачеві можливість зробити свої висновки щодо концепцій
„євразійців", наведемо кілька „пасажів" з „Начертания русской устории"
Г. Вернадського, виданих 1927 року. Читачі мають знати, що „євразійці",
вдаючись до історичного аналізу явищ, вносили певні іраціональні еле
менти для пояснення. Чого варте одне лиш положення П. Савицького:
„Евразія як географічний світ ніби створена для створення єдиної держа
ви". Без такого флеру містики одразу стало б видно неспроможність ав
торів об'єктивною аргументацією довести правдивість своїх положень.
Отже, Г. Вернадський пише: „Немає „природних кордонів" між „європей
ською" і „азіятською" Росією. Отже, немає двох Росій, „європейської" і
„азіятської". Є тільки одна Росія „евроазійська" або Росія - Евразія...
Евразія і є тією наділеною природними кордонами областю, яку в стихій
ному історичному процесі судилося засвоїти російському народові".
Історик вводить в обіг, по суті, грографічне поняття „місцерозвитку" і
широко використовує його для апологетики російського імперіялізму та
колоніялізму. Ось його визначення: „Під місцерозвитком людських сус
пільств ми розуміємо певне географічне середовище, яке відбиває печать
своїх особливостей на людські спільноти, що розвиваються в цьому се
редовищі". Давши таке визначення, автор веде далі: „В процесі створення
Російської імперії російське плем'я не тільки скористалося географічни
ми передумовами євразійського місцерозвитку, але значною мірою ство
рило собі для майбутнього Евразію, як єдине ціле, пристосувавши до
себе географічні, господарські та етнічні умови ЕвразІЇ". „В результаті, -
підсумовує він, - створена нова, цільна і єдина в господарському, куль
турному розумінні частина світу „Евразія".
Продовжуючи своє „Начертание", Георгій Вернадський уже, як то ка
жуть, „для тугодумов" пояснює: „Від Карпатсько-Чорноморського
(крайнього західнього) кута Евразії російський народ стихійно прагнув на
Схід, проти Сонця... Глибокою є основа внутрішніх спонук, що виклика
ли безперевний поступальний рух російського племені на Схід. Це не „Ім-
періялізм" і не наслідок дрібного політичного честолюбства окремих ро
сійських діячів. Це невідворотна внутрішня логіка „місцерозвитку".
Далі автор обстоює необхідність міцної політичної влади, непотріб
ність „культурно-державного розколу російської народности на три різ
них народи", розводиться про блага входження „країв і народностей" у
„світову державу", якою є, звичайно, Росія.
Увесь пафос концепцій "євразійців", як бачимо, був спрямований на те,
щоб обілити імперіялістичний експансіонізм Російської держави поза меж
ами великоросійської етнічної території і виправдати подальше існування
величезної багатонаціональної імперії під владою російського центру.
130