Basic HTML Version
ішли його бояри: поки, отже, „кочували" князі, „кочували" й бояри. Що
йно з моментом, коли деякі княжі династії осіли твердо на деяких терито
ріях, наприклад, Волині і Галичині, тоді й боярство вростає в землю, яле
знов же завдяки князеві. Нам неясно чи галицько-волинські князі надава
ли земельні наділи окремим боярам на власність цілого їхнього роду, чи
тільки до смерти; на всякий випадок зріст земельного багатства походить
із того джерела, що й усякі інші устроєві зарядження: від князя.
Знаємо, яку велику ролю відігравала завжди в усіх суспільностях ре
лігія, а зокрема в середньовіччі - християнська Церква. Але й у цій ді
лянці помічаємо те саме, що в інших: коли в Західній Европі Церква в
окремих країнах була регулятором, чинником, що отримував рівновагу
між монархами і станами, не допускаючи до надмірного протизаконного
виступу тої чи другої сторони або з місця осуджуючи його, - то в нас і
Церква була під окремою протекцією князя, залежна від нього в пред
ставниках вищого духовенства. Князі ініціювали заснування єпископ
ських катедр, вони засновували монастирі, будували церкви, вивіновува-
ли парохіяльне духовенство (порівняй десятину кн. Володимира для Ки
ївської Церкви) і тому Церква була їм щиро віддана. Проте було це на
зразок Візантії, де Церква також була під особливою опікою монархії.
Бути якимсь самостійним чинником старо-українська Церква ХИ-XIV ст.
не зуміла і спиралася цілком на княжій владі: упадок княжого устрою
був рівночасно її упадком. Доказ на це - сумний стан Української Право
славної Церкви XV-XVI ст. Такі чинники, як Печерський монастир, за-
ложений не князями або боярами, але „постом і молитвою і благосло
венням святої гори" були рідкими і короткотривалими вийнятками.
Отже, і з цього боку суспільність не одержала якогось державного вихо
вання незалежно від князя.
IV
Цей короткий перегляд основних моментів організаційної структури
староукраїнської суспільности вже вказує нам на справжні моменти, при
чини упадку Галицько-Волинської держави. Отже, це були:
1) Типово східня ментальність і психіка основної маси громадянства,
причиною якої є найправдоподібніше перевага серед суспільности типу ін-
троверсІйного (якого погляд і зацікавлення звернене радше до нутра) над
типом екстраверсійним (якого увага і підприємливість звернені назовні)..
Очевидно, що це не є явище повсякчасне і виступаюче завжди в однако
вій пропорції, себто з того ми не можемо витягати якихсь фаталістичних
консеквенцій; воно „справді спричинилося не раз у нашій історії до пере
ваги чинників пасивних над активними, байдужности до публічних справ
над зацікавленими ними;
2) Брак лицарської провідної верстви в суспільності, спертої об землю,
яка могла б творити конструктивну „опозицію Його Величності" і тим
способом доводити до гармонійного розвитку суспільности і витворення
правдивого земельного патріотизму, себто любови до батьківщини;
109