Basic HTML Version
білих хорватів, то утвердження над ними князівської влади Володимира
відбулося все ж значно раніше, інакше Нестор вказав би, проти якої
саме держави воював Володимир за цю землю. Та найцікавіша інформа
ція про Закарпаття міститься у повідомленні під 996 роком про Володи
мира: „І жив він із князями навколишніми у мирі - з Болеславом лядь-
ским, і з Стефаном угорським, і з Ондроником чеським, і був мир межи
ними і дружба". Цих королів попередник Нестора, який писав ще при
князі Володимирі, міг назвати окольними, навколишніми, тобто такими,
чиї землі примикають до Русі, межують з нею, лише в тому випадку,
коли історичне Закарпаття (тобто нинішня Закарпатська область і Пря-
шівшина) входило до складу Русі - інакше спільного кордону з усіма
трьома сусідами не виходить.
Проте після смерти Володимира 1015 року на Русі почалася кривава
уособиця, в результаті якої червенські міста знов було загарбано Поль
щею. Про долю Закарпаття в цей час Нестор нічого не повідомляє - ма
буть, вона була тією ж, що й усієї Червоної Русі (тобто Карпатської Русі).
Новий київський князь Ярослав Мудрий відвойовує батьківські землі у
союзі із своїм братом-співправителем Мирославом Тмутороканським
лише у 1031 році. Нестор пише про це так: „І зайняли вони городи чер
венські знову, і опустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і
розділили їх. І посадив Ярослав своїх по Росі, і є вони до сьогодні". На
вряд чи могли руські дружини за одну кампанію спустошити усю Поль
щу. Швидше за все, „Лядською землею" тут названо повернуту від
Польщі територію. Відповідно, „ляхами", розселеними під Києвом, тут
названо не лише поляків, а й виведених з Червоної Русі русичів, які перед
тим певний час були данниками польської корони. І в наступні часи за
карпатці іменували вихідців з Галичини, яка тоді належала Польщі, лен-
дєлами, тобто поляками, а ті їх угринами.
Причини такого переселення зрозумілі. В середні віки ще не існувало
кордонів сучасного типу - як чітко визначеної лінії, позначеної прикор
донними знаками. Кордонами вважалися цілі області, які були або важ-
копрохідними, або малозаселеними. При відсутності таких природних
меж на етиці держав їх створювали штучно, відселяючи частину люду із
спірних територій. Щось подібне було вчинене, мабуть і у Південному За
карпатті. Цим скористався угорський король Стефан, який того ж 1031
року приєднав Берегівщину до власної держави. Більша ж частина За
карпаття і надалі залишалась у складі Київської Русі.
Щоправда, з кінця правління Ярослава Мудрого на Русі розгортають
ся складніші події, які все тяжче охопити літописцю єдиним поглядом.
Назрівають процеси роздроблення. Реальні важелі влади на західніх
землях переходять від Києва до Галича, де утверджується своя динас
тія Ростиславичів. З середини XI ст. Настор фокусує свою увагу на Ки
єві, згадуючи Інші краї лише принагідно, тому з цієї драматичної доби
не маємо про Закарпаття навіть таких скупих звісток, які були раніше.
Тільки під 1099 роком Нестор дає ще одне непряме повідомлення про
долю Закарпаття: „У сей же рік побиті були угри коло Перемишля". Ін-
103