Basic HTML Version
ваної Европи, треба було мати силу та надійну організацію, яка
сліпо виконуватиме всі, навіть найбільш жорстокі, завдання. І ця
сила виявилася в організованих ще до приходу Гітлера (як
райхсканцлера) боївках, званими СА (Штурмабтайлюнґен), а
згодом в СС (Шуцштафель), які від партійних впорядників через
відділи Гітлера й безпеку дійшли до найбільш диявольських виявів,
які знає людина.
Очолив цю есесівську машину баварський німець, народжений
в Мюнхені 1900 року, Гайнріх Гімлер. Незначна особистість, але з
великим потенціялом зла та прикметами цинічного садизму.
Ставши райхсфюрером СС, а згодом ще шефом всієї німецької
поліції, він зумів створити подиву гідну залізну ґвардію, яка могла
дорівнюватись хіба до колишніх римських легіонів. Ця Гвардія
ділилась на: а) елі тарні військові частини, б) охоронні та
екстермінаційні відділи, до яких пізніше ще додано СС-Айнзац-
командо, якими проводив заступник Гімлера Райнгард Гейдріх.
Коли додати до того ще ославлене гестапо (Ґегайм Штатц Поліцай)
і поліцію внутрішньої безпеки (Зіхергайтц Дінст), то можемо собі
уявити, яким потенціялом розпоряджав Гімлер.
Адольф Гітлер ніколи не здійснив би своїх замірів, якщо б не
есесівська машина, яка не лише силою реалізувала його програму,
але виконувала всю найбруднішу своєю жорстокістю працю. СС, з
одної сторони, — військова елітарність, дисципліна, бойовість, а з
другої — це банда горлорізів, які вбивали дітей, насилували жінок,
палили живцем людей...
І ось ці Гітлерові „вибранці" управляли й концтаборами. В них,
есесів, був неймовірний гін виконати й перевиконати свої завдання,
байдуже, хто і що, де і коли. Фанатична віра, безкритичність
позбавлення елементарних почувань милосердя чи будь-якої
людськости — це було кредо сторожів порядку Третього райху.
Одним із тих виродків був комендант концтабору в Равенсбрю-
ку. Офіцер СС Франц Зурен старався не лише втримувати та
провадити свій кацет взірцево, бо приїздив тут нераз Гімлер та інші
на інспекцію, але, перш за все, вимагав нелюдської продукції в
• шитті уніформ СС, що недоживлені жінки-в'язні ніяк не могли
виконати. Тоді він карав їх тим, що врізував наполовину і так малі
пайки гливкого хліба чи рідкої баланди. Йому все таки вдалося
поставити цю продукцію задовільно, за що його відзначено та
нагороджено. Знана електромеханічна фірма Сіменс зробила з
Зуреном окремий договір, який привів до побудови цехів коло
табору, де тисячі жінок почали працю на три повні зміни,
виробляючи й монтуючи електричні частини для воєнної продукції.
Від літа 1939 року, коли туди прибув перший транспорт жінок-
в'язнів, концтабір вдесятеро розбудувався, приймаючи в свої
99