Basic HTML Version
— Начальство поспішає офіцерські родини вивезти. А нас усіх
під машинку — можете не сумніватися. Пожежа все спише.
— Ми не засуджені до страти. Це ж свавілля.
— Законник знайшовся! Моліть Бога, щоб вітер відвернув. Це
наш- єдиний порятунок.
— Подивіться, як розставлені кулемети. В зоні не лишається
квадратного метра, що не прострілюється.
— А в казармах?
—Ха! Підпустять червоного півня — сам із казарми вискочиш.
Мов корок із шампанського.
Тим часом у робочій зоні кочегар Михайло й сушильник Грицько
готувалися до втечі. Вони давно задумали втечу —отож іще раніше
запаслися гумовими трубками від клізм, поплавками із піноплясту,
щипцями-кусачками. Розрахунок був простий: тікати через басейн,
за допомогою якого із залізничних плятформ подавалися колоди в
робочу зону. їх звалювали у воду й баграми проштовхували на ту
половину басейну, яка містилася вже на території концтабору.
Отвір до самого забетонованого дна перекривали потім залізними
воротами. Але Михайло помітив: поміж воротами й стіною
басейну лишалося півметра, що були густо засновані дротяною
колючкою.
У басейні плавало з десяток соснових колод — саме під ними й
поховалися у воді наші втікачі. Поплавки з піноплясту, що
передбачливо був покритий сосновою корою, тримали кінці
гумових трубок на поверхні води, дихалося неважко. Щипці-
кусачки в Михайлових руках були інструментом бездоганним.
Невдовзі при самому дні з'явився отвір, через який зеки вилізли
в ту частину басейну, яка містилася вже поза табором. Тут їм
довелось просидіти під водою найдовше: лісова пожежа наближа
лася до робочої зони. Полум'я, мов велетенський крилатий ящір,
перелітало з сосни на сосну —тріщало, бурхало, ґелґотіло. То гнів,
то лукава лагідність вчувалися в полум'яній стихії. Ніби навіть
умовляння бісівське: не тікайте від мене —я пригорну вас до грудей,
вам буде затишно й солодко.
Сторожова вишка бовваніла неподалік від басейну —саме це й
посилювало небезпеку. Рятувала товста соснова колода, що
плавала й тут, де вже починалася воля. Михайло завважив ту
колоду раніше, а тепер, намацавши її пальцями, сантиметр за
сантиметром підштовхував до залізниці. Треба було діяти так, щоб
здавалося, ніби вітер штовхає колоду. Поза нею вартовому не
видно було голів, що інколи виринали з води.
Пожежа допомагала вартовим: вона освітлювала басейн,
залізницю і плятформи на колії ліпше від прожекторів. Але пожежа
водночас допомагала й утікачам: вартовий на вишці дивився не в
95