Basic HTML Version
означало: „Схильний до втечі". Та вже коли залишився рік —
дозволили.
Як тільки на душу лягав тягар, я просив Михайла знов
розказати про його втечу. Мені була вже відома кожна подробиця, я
й сам зміг би оповісти не згірше від нього, та ми обидва піддавалися
чарам споконвічної людської боротьби за звільнення із тюремних
стін (сюжет сюжетів!) — і тоді мордовська хурделиця марно ламала
сипучі крила об дерев'яні стіни кочегарки — ми її не чули...
Сталося це в 1972 році. Дощі не випадали всю весну й літо,
почалися лісові пожежі. Горіли не тільки ліси — горіли глибокі
торфовища. Здавалося, то пекло ген попід землею крадеться до
людських поселень, щоб живцем проковтнути грішних і праведних.
Небо вкрилося не хмарами — чорна пелена підіймалася з землі,
сонце було схоже на нічне світило. Звідусюди долинало поодиноке
ревище корів — їх і в Мордовії мало, але досить, щоб людська туга
зростала від жалісних благань нещасних худобин. І хоч зеки були
відгороджені від цілого світу, якось-таки й до їхніх вух докочували
ся оповідки про бронетранспортер, що провалився в підземний жар
разом із солдатами, про добровільців-пожежників, яких відрізало
лісове полум'я — їхні душі, покинувши на згарищі обгорілі кістяки,
тепер вільно шугали поза димовими хмарами й бачили чисте,
незатьмарене сонце.
Пожежа насувалася й на концтабір, де відбували кару так звані
особливо небезпечні державні злочинці. Головно це були діди, що
колись виконували обов'язки поліцаїв на окупованих німцями
територіях. З них адміністрація мордовських таборів вербувала
викажчиків („сук"), через те бандерівці й лісові брати з прибалтійсь
ких республік гидилися ними. Політв'язнів було порівняно не
багато — вони трималися осібно, згуртовано. Із них не можна
вихопити жодного, щоб на його захист не піднялися всі інші. Це
викликало серед в'язнів загальну повагу, легенди про політиків
перепурхували через колючі вервечки концтабірних заборонок.
їхня популярність неабияк бентежила адміністрацію.
А пожежа насувалася все ближче й ближче. Невдовзі старі
бувальці почали показувати на сторожові вишки: там були про
рубані отвори, з яких стирчали великокаліберні дула. Вранці
наступного дня кулеметні гнізда з'явилися просто над парканами.
На поспіхом споруджених помостах чергували кулеметники, часом
в офіцерських погонах. В робочу зону виводили тільки кочегарів і
сушильників деревини, всі інші купчилися по казармах. Точилися
суперечки, люди не боялися висловлювати найпохмуріші прогно
зи — і не завжди цензурними словами. „Суки" принишкли — у них
не було надії на якусь іншу долю; що всім разом, те й кожному
зокрема.
94