Basic HTML Version
Олена Теліга і Роман Світлин на студентському баліу Варшаві 1938року.
У цій непривітливій, холодній і повній різних вісток зимі
українські біженці збиралися в єдиних теплих місцях, — у харчівні
на першому поверсі, а відтак у каварні „Полтава", де можна було
прохарчуватися та почути, що нового сталося в Україні. Там
збиралася ціла інтелектуальна група: Гординський, ЕКО, Василь
Дядинюк з дружиною, Гошовський, а Олена стала осередком
уваги, безкомпромісово, як і раніше, висловлюючи свої погляди.
Ми, молодші, могли тільки прислухуватися до їхніх палких
розмов. Пригадую, як ми лише перешіптувалися про непорозумін
ня Теліги з ЕКОм за його вдалу, до речі, карикатуру Олени у
невідлучному капелюшку із задертим носиком і підписом „А за
мною, молодою, ходять хлопці чередою". Не менше була відома
нам справа видання збірки її поезій, яку Теліга забрала з
видавництва „Вістей" і „Дороги", коли редактор Богдан Гошовсь
кий не погодився помістити в „Ілюстрованих вістях" її розторощу-
ючої рецензії на повість „Христина" І. Винницької. Але, здається,
у цей вагомий на події час О. Теліга не мала вже серця до поезії, а
перекинулася на есеї, доповіді та виклади для студентів. У 1940 році
вона зв'язалася з Ольжичем, і ця жінка, яка ніколи не робила нічого
„наполовину", віддалася справам ОУН, перейшовши після розколу
до табору т. зв. „мельниківців". Цей розкол і його наслідки її всеціло
полонили.
89