Basic HTML Version
українськими справами. Весною 38-го року прийшов трагічний 23-
ій травень і тоді я відчула, що мені прощено усі гріхи. Ніколи не
забуду, як на моїй квартирі з'явилися втрьох мої друзі з Олегом у
проводі, з поважним сумом на обличчях, але з теплотою до мене, а
Олег передав співчуття не лише від Громади, але й від Телігів
окремо. Ця трагічна і потрясаюча подія — вбивство Коновальця як і
наступний рік з подіями на Карпатській Україні відбилися сильно на
нашій студентській безжурности. До того приєдналися пересліду
вання нас, українців, польськими шовіністичними студентськими
організаціями.
А далі прийшли: студентський конґрес, арешти усіх моїх друзів
з Варшави і літо 39-го року, що закінчилося вибухом Другої світової
війни, а з нею наших молодечих поривів. Здається, ми усі немов
стали дорослішими з днем 1-го вересня 1939 року.
Група студентів з УСГромади у Варшаві на прогулянці на Вислі. Друга
справа
—
авторка спогаду.
* * *
Мої шляхи з Оленою Телігою знову схрестилися у непевних,
сумних місяцях осени і зими 1939-1940 року в Кракові. А зустрілися
ми на вулиці Зеленій, де у двох будинках вміщалося ціле українське
провідництво. Пробиваючись вперше сама крізь життя, я працюва
ла секретаркою у націоналістичному проводі і там ми побачилися з
Телігами, що після руїни Варшави також переїхали до Кракова.
88