Basic HTML Version
Відомий український журналіст Роман Рахманний у своїй
статті п. з. „Коли ще мудрість у нас була своя..." („Шлях перемоги"
ч. 22, 1989), цитує ще гострішу критику російського дисидента А.
Синявського совєтської системи. Синявський, якого в 1966 році
совєтське правосуддя засудило за т. зв. антирадянську пропаґанду
на сім років концтабору, після звільнення виїхав до Франції і в 1988
році поїхав до СССР, щоб наочно побачити сучасне тамошнє
життя. У своїй книзі п. з. „Совєтська цивілізація" та, зокрема, в
інтерв'ю для паризького часопису „Експрес", він так схарактеризу
вав сьогоднішній СССР та суть його штучного суспільства: „...Це
небувале явище в історії людства. Це позбавлення людей волі в
кожній галузі життя: в праці, в творчості і в приватній ініціятиві. В
результаті там виросла велетенська бюрократія... Як не дивно, все
це наслідок революції, що мала принести волю, але дуже швидко, з
1917 року, ця революція знащила всі основні свободи для того, щоб
(носії тієї революції) могли втриматися при владі. Такий стан
триває досі".
Ще яскравіші недоліки та суперечності виявилися у соціяльній
та культурній ділянці совєтського життя. Недавні дослідження
показують зменшення середнього віку чоловіків, поганий стан
охорони здоров'я, збільшення смертности дітей та поширення
алькоголізму. У Совєтському Союзі існує також проблема з
наркоманами, про яку досі не було відомо. Нещодавно міністер
внутрішніх справ Олександер Власов подав до відома, що в Союзі є
46,000 наркоманів і заповів безпощадну боротьбу з продажем наркоти
ків. Інтелектуальне і мистецьке життя придушене, суспільні інщіятиви
наражуються на бюрократичну інерцію. Коротко кажучи, у Совєтсько
му Союзі тоталітарна система не здала життєвого іспиту, госпо
дарська криза не тільки що не поліпшилася, але поглиблювалася,
так що соціялізм, а згодом комунізм у „державі нового типу" щастя
не приніс. Про це в останньому часі у зв'язку з новими гаслами М.
Ґорбачова — „перебудова" і „гласність" (одвертість) — пише
немало совєтська преса.
Історія Росії є пов'язана з особистостями та їх політикою. Так
було за царату, так є і тепер у Кремлі. Наприклад, Леніна можна б
порівняти з Петром Великим, Сталіна з Іваном Грозним, Хрущова
з Олександром І, Горбачова з Олександром II, який вважав, що
ліпше робити зміни згори, ніж вони мали б прийти знизу. Виглядає,
Горбачов прийшов до переконання, що ліпше зробити зміни
(„перебудову"), ніж, наприклад, впровадити сталінський терор,
щоб поліпшити економіку. Одначе є сумнівним, чи Горбачов може
провести реформи, бо це означало б зміну системи. На це не
погодиться номенклятура, бо основна зміна тоталітарної системи
68