Basic HTML Version
ситема залишилася як досконала система практичних засобів для
укріплення і розширення влади не пролетаріяту, а Комуністичної
партії, принципи якої ніколи не мінялися, хіба, відповідно до
обставин, модернізувалися.
Згідно з комуністичною доктриною, кожну економічну навдачу
пояснюється тим, що виконавці не хотіли виконати накресленого
пляну. Керівництво тоталітарної влади ніколи не шукало причин
своїх невдач в хибних принципах ідеології, але скидали вину на
буржуазію, чи підривну роботу „контрреволюції" й посилювали
репресії проти суспільства. Советська економічна система впро
довж багатьох років вимагає соціяльних видатків зовсім непропор
ційних до фактичної продукції. Сьогодні не є таємницею, що
совєтська економіка знаходиться в застої і стоїть перед щораз
труднішими проблемами. Совєтське сільське господарство є у
тотальному провалі. В зв'язку з цим, треба очікувати, що
„тимчасові" репресії тоталітарного режиму супроти суспільства
будуть перманентними. Щобільше, тому що комуністи не вірять в
те, що причина їхніх неуспіхів не лежить в самій системі, але у
методах, то консеквентно вони будуть поліпшувати свої методи до
досконалости. Іншими словами, ще більше контролі, насильства,
пропаганди та фальшивої інформації. Недарма Ленін сказав, що
добрий комуніст мусить бути теж добрим чекістом.
Автократа можна ще переконати, що його пляни можуть бути
шкідливими для держави чи суспільства і він згодиться їх залишити.
Фанатика-доктринера переконати неможливо;, навпаки, він буде
ще більше переконаний у правильності своєї ідеології. Ґеорґ Гіґґінс
так висловився про фанатиків: „Немає більш небезпечної людини
як ідеаліст з машиновим крісом у руках".
Кажуть, що колишній американський віцепрезидент Волтер
Мондейл хотів знати, яка є різниця між автократичними і
тоталітарними тортурами. Відповідь — ніяка. Злочин залишається
злочином, хто б його не поповнив, одначе число злочинів робить
різницю. Ледве чи був коли-небудь такий режим, який вчинив
більше злочинів, ніж комуністичний. На цю тему вже багато
написано, згадати б наочних свідків, наприклад, О. Солженіцина,
колишнього генерала НКВД А. Орлова (Л. Фельдбина), Євгенії
Ґінзбурґ, П. Григоренка, документальні праці А. Авторханова, Р.
Конквеста, Р. Пайпса, П. Шайберта і, нарешті, свідчення М.
Хрущова на XX з'їзді Комуністичної партії СССР та багато
інших.
Бюрократія, централізація та догматичність задушують в
безпрецедентній історії всяку ініціятиву в СССР. Усе ще треба
партійного дозволу на найвищому рівні, щоб продукувати
якунебудь річ.Мабудь, ніколи в історії людства люди, і то
65