Basic HTML Version
іпровокацій деяких невігласів при царях, які замість ради
розумних державних мужів, трималися поради, яку свого часу
Іванові Грозному дав архиєпископ Васіян: „... Не держи около себя
мудрейших й лучших людей, аще хощешь самодержцем бити".
Майже всі царі прийняли радше пораду архиєпископа Васіяна, як князя
А. Курбського, який І. Грозному писав: ,,...царю достойно бути яко
главі і любить мудрих дорадників своїх, яко уди своя". І так,
наприклад, Олександер І звільнив здібного реформатора М.
Сперанського, а на його місце іменував тупого реакційного
генерала А. Аракчеєва, Микола II замість графа С. Вітте і П.
Столипіна слухав заскорузлого старого 76-літнього прем'єр-
міністра І. Горемикіна і шарлатана Г. Распутіна. Політична
іґноранція Олександра І допровадила до того, що чинники, які
хотіли будувати державу, ставали її ворогами. Олександер III і
Микола II автократичним поступуванням самі приготовляли
ґрунт для революції. Наприклад, Микола II, який підписав
маніфест про конституційні права, пізніше сказав, що це був
„найбільший гріх у його житті". Реакційність, політична нетерпи
мість і переслідування ліберальних кіл, підсилений процес
русифікації та всякі бюрократичні реакційні вчинки уряду помагали
революційним партіям, а передусім радикально настроєним
марксистам, збудувати тоталітарний режим на території російської
імперії. Наприклад, під час т. зв. Другої Думи Ленін заявив, що
завдання послів соціял-демократичної партії не в тому, щоб
конструктивно працювати в Думі, а торпедувати ту працю. Після
тримісячної безплідної праці Думи, цар наказав її розігнати,
встановив новий виборчий закон, щоб викликати в народі недовір'я
до парляментарної системи, що дало перемогу крайньо реакційним
колам.
Реформи законодавства в Росії у другій половині XIX століття
регулювали відношення між громадянами, а не між громадянами і
державою, бож влада автократа була понад законом. Царат
відмовлявся ділитися законодавчою владою з суспільством, тобто
ввести конституцію та парляментарну систему, як це було і є на
Заході. Навіть після 1905 року, коли цар був примушений
ввести конституцію і парлямент (Думу), царська влада не
дотримувалася власного законодавства, і це було у великій мірі
причиною катастрофи в 1917 році, яка довела до тоталітаризму.
В той час як автократ не вмішувався до особистого життя
свого громадянина, в тоталітарній системі влада контролює не
тільки політичну діяльність, але й особисте життя своїх громадян у
всіх ділянках. Наприклад, автократ не дбає, хто хоче бути
письменником і де буде друкувати свої твори, як довго письменник
62