Basic HTML Version
духовну семінарію і одну книгарню, але й кілька менших товариств
та ведуть серед народу українську пропаганду, при чому в усій цій
роботі видно вправну руку Митрополита Шептицького.
10
Діяльність Митрополита Шептицького дуже непокоїла також
галицьких москвофілів і тому їхні провідники Дмитро Марков,
Мар'ян Глушкевич, Дудикевич, Курилович та інші влаштовували в
окремих повітах віча, на яких проповідували конечність його
резиґнації, бо він „ворог русского народа".
1
' Цікаво, що в той же
час польська преса поширювала чутки, ніби якесь українське
сторонництво старається покликати принца Макса Саксонського
на митрополичий престіл на місце Митрополита Шептицького,
який, мовляв, має уступити з причини радикалізму його духовенст
ва.
Русофільська пропаганда в Галичині посилилась особливо у
1912-1913 роках і до тогочасних нарікань про переслідування
місцевих „русскіх" людей додала конечність знищення українсько
го руху, як передумову до поліпшення відносин між Росією і
Австрією. Одночасно Бобринський вимагав від Австрії признання
російської мови рівною українській, сподіваючись, очевидно, що в
майбутньому він зможе використати це як аргумент, що Галичина є
російським краєм. Однак про дійсні заміри всієї кампанії
Бобринського відносно Східньої Галичини заговорив найбільш
відкрито „Почаївський листок" з 11 червня (ст. ст.) 1912 року. Ця
газета помістила „лист" з Галичини, у якому автор жаліється на
„гонєнія" православних ,,в земле русскаго князя Даниила
Романовича, в краю исконно-русском" і додає: „Воздьіхаем и
молим: когда-то придет русский бельїй орел и возьмет нас,
несчастньїх под свои мощньїе крьілья,где бьі мьі свободно
отдьіхнули? О, приди, приди, русский царь, вьірви нас из египетской
ляшско-мазепинско-жидовской германской неволи! Досить мьі уже
натерпелись, ждем твоего пришествия, как ждал народ Мессию-
Избавителя".
12
Більш відкрито, ніж раніше, заговорили тепер
також поляки, зокрема Роман Дмовський, редактор „Газети
Варшавскей", і галицькі „вшехполяки", які твердили, що ,,не
можуть іти проти Росії, щоб не йти на руку Прусії". Вони почали
орієнтуватися на Росію, кидали своє австрофільство й надіялися на
створення етнографічної Польщі, на що натякав в одному виступі у
Петербурзі професор І. Пальмов. Він сказав, що коли Росія дістане
в руки Царгород, вона не володітиме ним неподільно, бо
10. „Діло", 23 листопада 1911, стор. 6.
11. „Діло", 30 червня 1910, стор. 5; 16 серпня 1910, стор. 2.
12. „Русский царь" — Месія-Ізбавитель галицьких русофілів". „Діло",
9 липня 1912, стор. 4-5.
59