Basic HTML Version
започаткувала акцію забрання Східньої Галичини у тому таки році
т.зв. „кампанією Бобринського". Вже в липні 1908 року до
галицьких москвофілів приїхали „в гості" російські делегати, серед
них: граф Володимир Бобринський — лідер урядової партії в
Державній Думі, Олексій Гижицький — камергер двора і член
Думи, Володимир Владимиров — генерал і член міської Думи в
Петербурзі, Е. Дементєв — секретар клюбу „Громадських діячів" у
Петербурзі, Г. Комаров —секретар президента Державної Думи, а
князь М. Львов, захворівши в дорозі, мусів вернутися додому. У
березні 1909 року, з приводу „Гоголівських урочистостей", галицькі
москвофіли мали нагоду познайомитися з російськими політични
ми колами та військовим штабом у Петербурзі, Москві й
Кронштадті, де, як „російські гості", вони виголошували палкі
промови, вихвалюючи російського вояка, з надією, що в майбутньо
му він їм пригодиться.
Російська агітація в Галичині й на Буковині посилилася після
анексії Австрією Боснії і Герцеговини; Росія задумувала викорис
тати „балканську кризу" австрійської закордонної політики, щоб
скріпити свої впливи у згаданих двох провінціях і на Балканах.
Східня Галичина вкрилася широкою мережею російських шпигу
нів, серед них доморослих москвофілів, а на границі поставлено
багато відділів російського війська. Пригадалися Росії слова царя
Миколи І: „Забрав би я Галичину, бо то наш старий край". А
Меншиков писав у газеті „Новоєвремя" 7 травня 1909 року, що „час
миру треба використати на зібрання сил, на скріплення позицій, на
підготову до страшної проби, яка колись гряне". Там же він писав:
„На обіді в честь представників 'Прикарпатської Руси' я чув багато
патріотичних бесід, що доказували нашу загальноруську єдність і
національний обов'язок здійснити її... Щоб її здійснити, треба війни,
може навіть цілого ряду воєн, до чого ми тепер не готові".
Обезсилена мілітарно, фінансово й морально війною проти
Японії, Росія мусіла відкласти на більш відповідний час остаточ
ний розрахунок з Австрією. Можна думати, що згаданий вище
Меншиков висловлював думку російського уряду, коли твердив,
що „Австрія мусить розпастися на дрібні шматки й держави, а Росія
мусить при тому відновити своє право до спадщини св. Володими
ра, тобто Червоної Руси". '
Так само думали галицькі москвофіли.
Відколи вони відреклися програми самостійности українського
народу, проголошеної Головною Руською Радою 1848 року, вони
були домінуючим чинником серед українців до першої половини
1880-их років і тримали у своїх руках Ставропігійське братство,
1. „Діло", 20 листопада 1911, стор. 2.
55