Basic HTML Version
Д-р Осип КРАВЧЕНЮК
РОСІЯ І СХІДНЯ ГАЛИЧИНА ПЕРЕД
ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ
Російська революція 1905 року принесла українському
народові деякі полегші. Царський маніфест з 17-го жовтня того
року гарантував основні громадянські свободи, відкрив дорогу
українській пресі й привів до пожвавлення діяльности політичних
партій. Однак вслід за цим активізувалися також противники усіх
цих полегш; вони довели незабаром до відновлення попередніх
заборон І обмежень, до припинення діяльности політичних партій,
а Столипінський указ заборонив „инородческие" товариства,
знищив „Просвіту", відновив переслідування видавництв І зміцнив
контролю над зорганізованим українським життям. Події у
підросійській Україні перед Столипінським указпг і мали чималий
вплив на відносини в Галичині. Тут посилилась уже давніше почата
боротьба за український університет, почався рух за виборчу
реформу, поширювалася просвітна робота серед широких мас, і
завдяки цьому українство здобувало для себе все більше прав. Це й
було причиною, чому Росія, хоч як пильно слідкувала за українсь
ким рухом на східніх українських землях, заслабим, щоб стати
загрозою для імперії, вбачала велику небезпеку для себе у посиленій
організаційній діяльності українців у Східній Галичині й уважала її
гніздом українства-„мазепинства".
Східньою Галичиною Росія цікавилася здавен-давна, і якщо
тут і там вона присвячувала їй менше уваги, то це випливало із
загального напрямку її міжнародної політики на два фронти — то
на Захід, то на Схід, до Азії. Після поразки у війні з Японією Росія
побачила, що в боротьбі за панування в Азії вона опинилася майже
в повній ізоляції, бо занедбала свою політику в Европі. Тому в
Петербурзі знову висунули клич колишнього слов'янофільства
Хомякова, Данилевського й Аксакових, надали йому цим разом
нову назву „неослов'янства" й розвинули плянову агітацію під
проводом графа Бобринського. Проголошена „захисником
слов'янських народів" на конгресі в Празі 1908 року,
'.
Росія
54