Basic HTML Version
писний коментар є суб'єктивний, бо він віддзеркалює світогляд
автора. Коли чуємо інколи, що треба „об'єктивної" преси, то це
нісенітниця. Не існує і не може існувати ідеально „незалежна й
об'єктивна" преса, бо кожний часопис завжди залежний від видавця
і від редактора-коментатора.
Коли багатющий статистичний матеріял до історії українсь
кої преси аж до 1970-их pp. подає Юрій Тернопільський (насправді
Левко Лукасевич) у книжці „Українська преса з перспективи її 150-
ліття" (фірма Спілки Українських Журналістів Америки, в-во
Мар'яна Коця, Джерзі Ситі, Н.Дж., стор. 176). Деякі цікаві
фрагменти з проблематики української преси у діяспорі можна
знайти у книжці „Два з ' їзди" (в-во СУЖА, 1969, стор. 154).
Наприклад, у дискусіях на двох з'їздах українських журналістів
Америки і Канади у 1965-1966 pp. деякі присутні критикували
англомовні додатки до українських часописів, як ніби сприяння
процесові асиміляції до англомовного оточеня. Сьогодні кожно
му ясно, що англомовна українська преса є чинником не відстра
шування від українства, а зберігання нашої молоді при роді і вірі
батьків.
Говорилося на тих з ' їздах про завдання нашої преси і
підкреслювано дві її головні місії: сприяння єдності громади і
зберігання принципів журналістичної етики. Ні одної з тих місій
наша преса не виконала. Правда, про потребу єдности пишеться
багато і часто, як і співається у церквах „В єдності сила народу, —
Боже, нам єдність подай!". Але громада розсварена. В ЗСА є дві
репрезентаційні централі, надбудова крайових централь у постаті
Секретаріяту Світового Конгресу Вільних Українців не має й
частини тодо авторитету й поваги, що їх повинна б мати. І знову
насувається порівняння із станом і значенням нашої преси в Україні,
головно за Польщі між двома світовими війнами і тут, на
поселеннях у діяспорі. Наша преса була шанована, з її голосом
рахувалися. Два конкретні приклади. До одного поважного
українського діяча на Волині наші люди ставилися насторожено, як
ніби того, що підтримував режим зручного польського воєводи
Генриха Юзефського, який своє добре знання української мови
використовував для деморалізування і поляризації української
автохтонної громади. Коли львівське „Діло" надрукувало три
статті того діяча під його повним прізвищем на тему шкільництва
на Волині, — затихли всі наклепи на його адресу. Другий приклад:
письменника Михайла Яцкова, автора повісти „Танець тіней",
бойкотували за те, що він у 20-их роках редагував разом із Сидором
Твердохлібом (його вбили члени ОУН, але він залишив одинокий
найкращий переклад на українську мову поеми Юліюша Словаць-
51