Basic HTML Version
У чому ж парадокс, про який мова в заголовку цих мір
кувань? У Галичині, що перебувала під владою Польщі, не було ані
свободи друку, ані грошей, але виходили у Львові три українські
щоденники. У 1939 році, перед вибухом Другої світової війни, на
західньоукраїнських землях було 139 назв українських періодичних
видань. Така кількість українських часописів виходила у 1939 році,
всі — у Галичині, за вийнятком однієї проурядової „Української
Ниви", яка видавалася на Волині, бо інші українські часописи на
північно-західніх землях — на Холмщині, Волині, Поліссі і
Підляшші — під тиском польської державної адміністрації були
зліквідовані. І серед тих 138 галицьких часописів були справжні
перлини української преси, а водночас світлий доказ тугости
тогочасного українського люду під польською займанщиною, тієї
тугости, що всупереч упертій, безоглядній і бездонно глупій
польській асиміляційній політиці той український люд із тонкою
верствою провідної верстви — духовенства і світських професіона
лів — українство проявляло себе — без перебільшення — в усіх
ділянках. Кожна легальна політична партія — УНДО, Соціял-
демократична, Соціялістично-радикальна, гетьманці, клерикали
(„Обнова"), навіть толерований совєтофільський Сель-Роб і
легальна КПЗУ —кожна з них мала свій пресовий орган. Концерн
Івана Тиктора видавав щоденник „Новий Час", двічі в тиждень
„Наш Прапор", тижневик „Народна Справа", сатиричний журнал
„Зиз", згодом „Комар", появлялись такі поважні журнали, як
„Вісник" Дмитра Донцова і „Назустріч" Василя Сімовича —
Михайла Рудницького й Осипа Боднаровича. Виходив єдиний того
роду на всіх українських землях прегарний журнал „Літопис
Червоної Калини" — джерело інформації про українське військо і
новітню історію України. Молодь мала „Смолоскипи", „Студент
ські Вісті", „Українське Юнацтво", жіноча преса охоплювала
першорядно редаговану „Жінку" (Олена Шепарович, Мілена
Рудницька) і популярний „Жіночий Голос" (Олена Кисілевська).
Переслідувані польською адміністрацією молодечі організації
видавали „Готові", „Сокільські Вісті", легалізований „Луг" —
„Вісті з Лугу" (Роман Дашкевич). Дитяча преса охоплювала
першорядний „Світ Дитини" (Михайло Таранько) і „Дзвіночок"
(концерн Тиктора). Педагоги мали „Шлях виховання й навчан
ня", „Українську Школу" й „Учительську Громаду", мистці
заснували „Українське мистецтво", лікарі мали журнал „Лікарсь
кий Вісник" і „Наше Здоров'я", існувала багата кооперативна преса.
Тут наведено тільки десяток часописів, а їх же було у 1939 році 138.
Не названо теж багатої релігійної преси. Коли під час дикої так
званої пацифікації — карної військово-поліційної експедиції —
49