Basic HTML Version
Поруч з такими польськими і українськими політичними
відносинами не було ще тієї основи для існування преси, якою є
фонди. Українська преса в Галичині була від початку її існування,
від „Зорі Галицької" (1848), — завжди дефіцитною. Іван Тиктор,
колишній член леґіону Українських Січових Стрільців, засновник
власного пресового концерну у Львові, першим проголосив
принцип, що українська преса, як кожна інша у світі, повинна бути
матеріяльно самовистачальною. Він придумував різні способи,
щоб практично доказати можливість такого ідеалу матеріяльної
самовистачальности преси. Наприклад, він почав видавати
тижневик „Народна Справа", де передплата була сполучена з
асекурацією (страхуванням) худоби. Ту газету насмішливо
називали „коров'ячою газетою", але І. Тиктор тією газетою,
популярними щорічними календарями-альманахами і цікавою та
дешевою книжкою навчив наше село читати газету і спричинився до
активізації читалень „Просвіти". „Діло" не мало характеру
популярної газети. Тим трудніше було з його фінансами, бож у нас
не було багатирів-меценатів і не було того джерела прибутку, яке
дозволяє існувати західній, особливо американській пресі:
високоплатних оголошень, різних концернів, корпорацій, підпри
ємств і сотень, тисяч приватних осіб. Коли головою надзірної ради
видавничої спілки „Діла" став д-р Дмитро Левицький, колишній
голова Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам
Першої світової війни у Києві, він, дуже заможний адвокат, який
тільки мав адвокатську вивіску на своїй віллі при вул. Небеляка у
Львові, але не практикував, зібравши в українських банках і деяких
заможних громадян досить великий капітал, довів обсяг „Діла" до
8-10 сторінок у звачайні дні і переважно до 24 сторінок під неділю, а
бувало , що й 32 сторінки (з нагоди роковин історичних подій),
збільшив склад редакції до десяти осіб, з окремими референтами
літературних, спортових, економічних справ, референтом подій на
Великій Україні, коректором і нічним „дижурантом". „Діло" мало
кожного дня іншу окрему сторінку: жіночу, спортову, з природи й
техніки, економічну, літературну...
Кожну справу роблять люди. Добра й гарна справа залежить
від професіоналів, фахівців, творчих умів. У кожній професії є
фахівці і люди, може, й чесні та порядні, але без таланту чи, взагалі,
не на своєму місці. Писав я колись нарис „Мої шефи-редактори". Це
були працівники пера високоосвічені, непересічні: Віктор Піснячев-
ський, Олександер Саліковський, Федь Федорців, Володимир
Охримович, Василь Панейко, Лука Мишуга. Можна було з кимось
із них не погоджуватися, але перед кожним треба було схиляти
голову в пошані.
48